10. За пивом

Вночі Дін непомітним пройшов повз сплячого чергового. Хотів відчинити двері на сходи, але двері було замкнено. Хлопець озирнувся назад і ледь не крикнув за ним стояла тінь, у темряві можна злякатися будь кого, а Діну здалося за ним стояв велетеньський звір у якого світилися очі. Та почув глузливий голос перекладача Еліка:

- Що не вдається піти на таємне побачення?

- А ти що тут робиш? – комп'ютерник вхопився за серце, - Так і померти від переляку можна.

- Ми ж допили увесь крадений ресторані алкоголь. Дід Ворона мене за пивом послав, каже йди, десь воно має тут продаватися. Каже, навколо ж місто, а ти ту кляту мову знаєш. Я й пішов.

- Тихо, розбудиш наглядача. Ніхто нікуди не піде, двері зачинено, - шипів Дін.

- Зараз відімкнемо, - усміхнувся п’яний перекладач, провів рукою по замку, здивовано прошепотів, - Не усе так просто. Якась курва тут блокує. Дін спостерігай за наглядачем. Зараз відкрию, якщо я ще пам’ятаю як це робити, - усміхнувся хитро, перевірив кишені штанів, знайшов щось схоже на шпильку, - Зробимо усе прикладним методом, хмикнув.

Дін не знав що той студент хотів зробити й що зробив, але замок тихо клацнув і двері відчинилися. Хотів запитати Еліка чи той не крадій часом, та побачив Людмілу яка сиділа на підвіконні, помчав сходами до неї. Маленька налякана вона завмерла, виставила руку перед собою захищаючись:

- Тільки не торкайся мене.

- Не буду, - спантеличено відповів комп’ютерник.

- Вона знає міжгалактичну? – запитав Елік.

- Не ідеально, але трохи знає, ми розмовляли у ресторані.

- А, ну тоді  вам гарно провести час. Я пішов. – Елік тихо промугикав популярну на Пайрі мелодію пішов сходами у низ, у темряву.

Людміла скочила з підвіконня зашепотіла у спину прибульця:

- Куди ви? Нє можна без дозволу!

- Сходить купить пива і повернеться, - спробував заспокоїти її Дін.

- Я мушу доповісти, - Люда зблідла, - Але як, як я поясню свою присутність тут вночі? - дівчина ледь не плакала.

- Ніхто не дізнається, головне не кричати, бо розбудимо наглядачів, - почав вмовляти її Дін, він взагалі перестав розуміти що відбувається і чому вона плаче.

- Так, так, дєжурних розбудєм… Мамо! мене ж посадять. Мене і маму відправлять до трудового табору, - Людміла обхопила голову руками. - Я така легковажна.

- До табору? На відпочинок? – здивувався Дін. Він хотів обійняти дівчину, але своєчасно згадав що вона йому заборонила це робити.

- На смерть, - огризнулася Люда, нічого не пояснювала, знову підхопилася на ноги й пішла сходами вниз. Кинула не обертаючись, - Добраніч.

- Чекай не йди так! У нас побачення! – покликав її Дін.

- Це побачення може коштувати нам з мамою життя, - відповіла дівчина, відчинила двері жіночого поверху й зникла за ними.

Дін поклявся набити перекладачу пику, й  пішов нагору, там його чекав черговий:

- Где ви шляєтесь? Запрещено ночью покидать комнату.

- Ні більмеса не розумію що ти мелеш чуваче, я спати, - відповів йому Дін і посунув у кімнату.

У кімнаті професор Ворона і пілот космічного корабля Мурсар сварилися вже у повний голос, обговорюючи засоби керівництва планетами. Дід Ворона доводив до має бути місцеве самоврядування. Мурсар твердив до демократія і змінні керівники. Дін засмучений сів на своє ліжко. Дядьки припинили суперечку, відволіклися на азсмученого юнака.

- Не прийшла? – співчутливо запитав Мурсар.

- Діду, навіщо ви перекладача за пивом послали? – запитав Дін у професора, - Він мені побачення зіпсував.

- То й може добре малий бо місцеві вони не хороші, - спробував втішити хлопця Дід.

- Не можуть усі на планеті бути не хорошими, - заперечив юнак, - вона хороша, тільки дуже налякана.

- Налякані вони ще небезпечніші, - застеріг дід Ворона.

Елік спустився сходами на перший майданчик між сходами, відчинив вікно, й виліз на вулицю, тихо не чутно. У місті було темно наче у горах безлюдної планети, жоден ліхтар не світив на вулицях, темні були і вікна, лише над парадними дверима готелю тьмяніла лампа.

Елік йшов впевненою ходою, він добре бачив у темряві.

Зайшов не далеко. З бічних вулиць на великій швидкості виїхали машини, засліпивши його світлом фар. Машини завищали колесами, різко зупинились, одна перед Еліком, інша за його спиною.

А з машин вийшли солдати у чорній формі. В шоломах, в окулярах нічного бачення озброєні сучасною у розвиненому космосі зброєю - наручними тадо (автоматична зброя стріляє голчатими кулями, лазером, іноді прилаштований вогнемет, вдягається на руку як наруч). У бронежилетах. Усі високі, як для віїрців, кремезні. Елік закляк, не знав що й діяти.

До нього підійшов дядько, понад два метри зростом, без шолома й окулярів, його очі світилися. Дивно світилися. Мав обличчя наче рублене, а на підборідді потворний шрам. Дядько нічого не запитав, різко вдарив прибульця в лице, поваливши одним ударом на асфальт.