5. Вечеря

Усіх чистильників розсадили у приземкуваті машини.

Ігорь Ваісіль'євіч запросив до своєї машини Капітанну Сейко. Вона потягла за собою Діда й Еліка.

Як тільки пасажири зайняли свої місця, машини відразу рушили. Сейко визирнула у вікно. Вогні навколо її корабля здавалися світловою пасткою, низенькі військові стояли навколо Пташки наче спіймали й замкнули її на цьому темному космодромі.

У машині сидіти було незручно й неприємно. М'які крісла пахли правдивою шкірою. Дошкуляв запах різкого чоловічого парфуму. Стеля нависла над головою. Сейко зі своїм майже двометровим зростом співчутливо глянула на перекладача, який був трішки вищий за неї. Їм обидвом навіть ноги неможливо було розправити, сиділи у тісному салоні скоцюблені.

Дід огледів салон й прошепотів до своєї капітанни з ностальгічним усміхом:

- Навіть не думав що колись знову опинюсь у подібній машині, у нас такі були, але я малим ще катався. Тіснувато вам?

- Маю надію ми не сидітимемо тут довго, - прошепотіла Сейко.

Машини доїхали до великих воріт у височезному паркані з колючим дротом. Біля воріт нависали вежі спостереження. Ворота від’їхали убік, пропустили машини і зачинилися.

Сейко побачила темні будинки на фоні темно-синього нічного неба. Жодного вогника, крім фар машин у яких везли прибульців. Ні транспорту, ні людей.

- На ніч у вас вимикають освітлення? - поцікавилась капітанна Сейко у Ігоря Васіль'євіча.

- Заради безпеки, - відповів чоловік, - щоб ворог не бачив наші міста з космосу.

Дід ледь не розсміявся уголос.  Сейко запитала:

- У вас є вороги у космосі?

- Так - Галактична Рада, - відповів Ігорь Васіль'євіч, - вони хочуть захопити нашу прекрасну планету й зробити людей великого Пу рабами.

- То ж саме Галактична Рада віддала вам цю планету, - обурився врешті Дід.

Перекладач глянув запитливо на капітанну. Вона не знала що й сказати, мовила до перекладача:

- Повна нісенітниця, скажи йому що це неможливе.

Студент стисло переклав:

- Галактична Рада не може загрожувати вашій планеті.

- Звичайно, ви мусите так казати, - відповів Ігорь Васіль'євіч, - Вас певне добре вчать як правильно, політкоректно спілкуватися з інопланетянами. Або ви не знаєте правди.

Сейко і Дід обмінялися поглядами.

У салоні зачаїлося мовчазне нерозуміння.

Машини зупинилися біля високого будинку. У цьому будинку світилися вікна на першому поверсі.

Ігорь Васіль'євіч запропонував вийти з авто:

- Це найкращий готель нашого міста, побудований для найкращих людей планети.

- Ми вдячні вам, за вашу гостинність, - відповіла капітанна Сейку.

Чистильники почувалися незручно, бо їх зустріли наче якихось галактичних урядовців.

- Може вони помилилися, треба їм сказати що ми не посли й не старійшини Ради, - буркотів Мурсар.

Елік кашлянув.

- Вони знають, - мовив Дід, - але у них такі звичаї, добре хоч до готелю привезли.

- А куди б ще вони могли нас привезти? – запитав Мурсар.

- Замкнули б десь у підвалі, а Пташку б розібрали й брехали б слідчим розшуковцям що нас ніколи не бачили, - Дід знизав плечем й скривився, рука йому боліла.

- Навіщо їм таке робити? – кліпала оченятами Лісі.

- Така у них натура, - зітхнув Дід, - От не потрібно було сюди летіти.

Прибульці зайшли до великого передпокою, де лежали килими й яскраво сяяли жовті лампи за кришталевими абажурами.

Гострі вуха механіка настовбурчились, він задоволено муркнув:

- А тут тепло.

- Навіть спекотно, - відповіла Лісі. Вона скинула свою теплу куртку з малюнком на спині, маленькими  різнокольоровими крильцями у кубі, символом космічних штурманів залишилась у коротенькій блакитній сукні, яка дуже личила кольору її волосся. Чорні колготи й високі черевики додавали її образу екзотичної елегантності. Перекладачка вбрана у зелену коротку сукню, темно сірі колготки й чорні черевики на товстій підошві. Її довжелезне волосся зав’язане у хвіст, сягало колін. Лісі обняла студентку наче подругу:

- Яке тут усе доісторичне. Це такий антураж? Стиль готелю? Цікаво.

- Це відсталість, манюньо, - відповів Дід.

Дві жінки у спідницях до колін й вільних піджаках з жахом й осудом розглядали інопланетних дівчат. Поспіхом, за протоколом, зібрали у прибульців верхній одяг й винесли кудись.

Мурсар не мав нічого святкового, тільки його помаранчевий комбінезон. Мав їх два -на вихід чистий і робочий брудний, на вечерю вдягнув чистий. Пригладив коротеньку сіру шерсть на голові.

Капітан Сейко так і залишилась у однострої темно сірого кольору, колись вона служила у космічному патрулі, а ті хто служив у патрулі на усе життя мають привілей носити форму.