2.Студенти

З таксі вийшло двоє, високий юнак і мініатюрна дівчина.

- Палринські лялечки, - зневажливо хмикнула пані капітанна, - навіщо генно модифікованим діткам найматися на корабель чистильників? Пригод закортіло? Ми їм не екстремали.

- А хто? - не втримався від жарту комп'ютерник Дін.

- Може це у них така практика, чи волонтерська робота? - розмірковував механік.

- Не люблю палринців, - додала Сейко.

- Ви також з Пайри, - нагадав Мурсар.

- От тому й не люблю. Я їх добре знаю, особливо таких от, діточок з впливовими батьками.

- А ваші батьки, - не втримався механік примружуючи котячі очі, - І браслетик вам тато подарував.

- Мурсе, - ледь не загарчала пані капітанна, й запитала, - Пташка готова летіти на ту Віїру населену москалями нашого професора?

- Вони не мої, навіщо мені москалі? - хмикнув Ворона, - Навіть якщо як раби, то вони ледарі. Я жартую, якщо хто не зрозумів, щодо рабів. Я пам’ятаю що рабство заборонене. Нащо мені раби, у мене є ви.

- Пташка готова, - запевнив механік-пілот.

То йдіть з Лісі на місток, я перекладачів прийму.

Штурманка Лісі, що було замилувалась новеньким хлопцем, набурмосилась, глянула на Мурсара той махнув їй рукою:

- Йдемо.

- Хлопчик гарненький, - бубоніла дівчина штурманка.

- Циц, бачиш наша капітанна незадоволена, - стиха відповів механік.

- Лісі знову закохається й буде страждати, - жартував Дін. Дівчина тицьнула йому кулаком у живіт, хлопець тримаючи руки у кишенях повернувся трохи убік збиваючи удар, повідомив, - Я вчився бойовим мистецтвам.

- Припиніть обговорювати капітанну за спиною, - прошипіла Сейко.

- Так ми ж не за спиною, - усміхнувся механік. Й зайшов на корабель.

Лісі ще раз «стрельнула» очима на перекладачів, зітхнула й пішла за Мурсаром.

Професор Ворона люблячим поглядом спостерігав за молоддю. Залишився на рампі, запалив люлюку, була вона у нього старовинна майстерно вирізана з дерева. Дід хотів глянути на новеньких.

Юнак і дівчина підійшли до рампи привіталися.

Вбрані у темний одяг, худорляві, дуже схожі один на одного. У обидвох довге чорне волосся, заплетене у коси й смагляві гарненькі обличчя.

- Вітаю, - мовила пані капітанна, - Є якесь підтвердження, що ви перекладачі?

- Так, - відповів хлопець. розгорнув зображення на браслеті телефону. Зняв зображення на силове полотно, повернув полотно у бік капітана.

- Одне прізвище, родичі чи подружжя? – запитала капітан Сейко.

- Брат і сестра, - відповів хлопець, - я трохи старший.

- Палринський університет, кафедра філології. Останній курс, – прочитала капітанна.

- Нормальні перекладачі, - усміхнувся комп'ютерник.

- Це ми ще подивимось, - мовила Сейко.

- Вже той язік в університетах вивчають, - шипів професор Ворона, попирхуючи димом, запитав у юнака, - Навіщо ви його вчили?

- Це не основні заняття, лише факультатив де ми вивчали мови закритих спільнот, за що отримали додаткові бали, - юнак наче виправдовувався перед старим професором.

- Закритих, не те слово, таких закритих можна й не відкривати ніколи, - бурчав старий стиха, собі у вуса й пішов на корабель, озирнувся запитав, - Як буде паляниця?

- Хлєб, - відповів хлопець.

Старий скривився наче йому зуб заболів, й зник у кораблі.

На місток вийшла висока кремезна жінка. Дід звернувся до неї:

- Доол ти мені пігулок проти болю даси, рука болить.

- Діду, тобі потрібно у масажному кріслі посидіти, а ти бігаєш цілими днями. Вік у тебе вже поважний, як для твого виду, - мовила лікарка гучним голосом.

- Та який такий у мене вік, нормальний у мене вік. Трохи за двісті, з палринською медициною я ще й не старий, - огризався дід Ворона.

- Пігулки тільки після години у лікарському кріслі, - мовила лікар, за сумісництвом хімік.

- Півгодини, - почав було професор Ворона.

Суперечку припинила капітанна: