3. ОРЛИ, ПІНГВІНИ ТА КАЧКИ

Не встиг я залишитись на одинці зі своїми думками, як двоє незнайомців повернулися до палати. Лікар тримав у руці черговий пакет із кров’ю, а медсестра чисту білизну.

- То це правда, - безцеремонно констатував незнайомець, - твоя алергія нікуди не зникла, натомість – вона мутувала разом із твоїм тілом.

- Мутувала?

- Спробуй ось це, - залишивши моє запитання без відповіді, лікар простяг мені новий пакет. Побачивши мій сповнений сумнівів погляд, додав, - не хвилюйся, це синтетичний замінник людської крові, якщо вже натуральну ти пити не можеш.

Я обережно зробив маленький ковток. На диво, нічого не відбулось. Тому, я продовжив поглинати вміст пакету. Лише тепер зрозумівши, наскільки був голодним. Чи спраглим? З цим ще треба буде розібратись. Та зараз це було не так важливо. Коли запропонований мені пакет спорожнів, я зрозумів, що моє тіло хотіло добавки.

- А можна іще?

- Ти глянь, який ненаситний. – Зауважив незнайомець. – Давай, для початку я тебе огляну.

Лікар, чи хто б він там не був, знову повернув мою руку. Два отвори, які нещодавно прикрашали моє тіло, затяглись, але сліди все ще залишалися.

- Цікаво. – Насуплено констатував вампір. – Гаразд. Ось тобі іще пакет - Він витяг з кишені і подав мені чергову порцію крові.

- Щось не так? – Запитав я, побачивши стурбовані обличчя незнайомців.

- Я ж Вам казала, що він ще те чудо. – Ігноруючи мою присутність, мовила медсестра лікарю.

- Побачимо. – Незнайомець явно не поспішав із висновками.

Другий пакет я осушив майже миттєво. Так, наче це була склянка соку.

- Ну як? – Поцікавився лікар.

- Спрага, наче вгамувалася, але ситості я так і не відчув.

- І не дивно. Але для життєдіяльності цього має вистачити. О? – Права брова незнайомця вигнулась від несподіванки. – Нарешті.

Коли я збирався поцікавитись, що саме означає оте «нарешті», як раптом, у грудях відчув поштовх. А тоді, іще один, і наступний. Один за одним, все чіткіші та сильніші, аж поки їх ритм не стабілізувався.

- Моє серце. Воно знову б’ється.

- Звісно, б’ється. – Наче в цьому не було нічого дивного, констатував лікар.

- Тож я не мертвий?

- Мертвий? Чому ти так вирішив?

- Але ж… а як же… той… - я намагався скласти до купи слова, аби сформулювати чи то запитання, чи то припущення.

- Ти справді думаєш, що вампіри – це нежить?

- Хіба ні?

- Гаразд, оскільки твоє переродження врешті-решт відбулось, час тобі дещо дізнатися.

- Переродження? – Сьогодні я виглядав як цілковитий телепень, який тільки й спроможний, що дивуватися та перепитувати «що?» та «як?».

- Почнімо зі знайомства. Я – Всеволод, і я – вампір. А ця юна красуня – Орися. Вона, як і ти – перероджена.

- Яків, - відрекомендувався я, - та ви, мабуть, уже знаєте.

- Так, при тобі ж були документи. Отже, Якове, я справді лікар. За своє довге життя мені довелося опанувати чимало професій, і ця видалась мені найбільш зручною. Орися – моя помічниця, закінчила медичний у Вінниці, не так давно, уже в цьому тисячолітті.

- То було ще до переродження. – Уточнила дівчина, і допоки професор продовжував розповідь, заходилася перевдягати мене та змінювати постільну білизну. Я спочатку пручався, мовляв, і сам можу, та на мої заперечення ніхто не звернув жодної уваги.

- Так от, вампіри і люди існували завжди. Ми схожі лише зовні, а насправді – абсолютно різні біологічні види. Хоч наші цивілізації розвивались паралельно, ми такі ж відмінні, як хижаки та травоїдні. Для вампірів люди завжди були їжею.

- Чому ж тоді ти мене не з’їв?

- Я хотів. Та мені до рук потрапила твоя медкартка, і я вирішив поекспериментувати.

- То от, хто я для тебе – піддослідний пацюк?!

- Чому одразу пацюк? Хом’ячки – теж чудовий біоматеріал. Та зараз мова не про це. Тривалість життя вампіра сильно відрізняється від людського. Ми можемо жити тисячі років. На початку зародження цивілізацій нас вважали богами, потім – напівбогами, а згодом – ми стали для вас, людей, легендою.

- Скільки ж років тобі?

- Наразі це не важливо. Що має більше значення, так це статус вампіра. Окрім родоводу, він залежить від кількох факторів. Найперше, це підвладна територія. Друге, населення, що її займає. І третє, це піддані, їх сила та кількість.

- Ти маєш на увазі перероджених?

- Саме так. Ми вас називаємо упирями. Нічого спільного із фольклорними істотами, окрім назви.

- То я упир?

- Угу.

- А в чім різниця між вампіром та упирем?

- Вампір – це чистокровна істота з природнім ДНК свого виду. Упирі – це люди, чиє ДНК було змінене генним кодом вампіра. Але, оскільки цей процес штучний, подібним до тебе ніколи не стати повноцінними вампірами. При перетворенні наша кров змінює вашу, але не замінює її. Ви слабші та більш смертні, у порівнянні з чистокровними вампірами.