1. АЛЕРГІК

Важко бути алергіком. Усе життя, якщо подібне існування можна так обізвати, повне заборон. Того не їж, цього не пий, те не коли, це не нюхай, а цим навіть лікуватись не можна. Знайомо? Якщо «ні» – я вас вітаю. А коли «так», ласкаво прошу до компанії.

Найважче було в дитинстві. І ще не відомо кому: мені, котрому нічого не можна, чи батькам, які мали глядіти, аби я чого не вхопив із забороненого списку.

Спробуй пояснити дитині, що пізнає світ довкола себе, що «це» заборонено і чому саме тобі, а не всім; спробуй захистити від усіх небезпек, що оточують дитя! Це титанічна праця, яку може мотивувати лише батьківська любов. Ніщо інше не зможе так довго тримати людину в тонусі, терпінні та лагідності.

У цей момент на виручку батькам приходить лише дитячий інстинкт самозбереження – він працює надійніше за всі правила та застереження.

Коли дитина дорослішає, стає легше, але тільки у плані аргументації. Заборон не меншає, а інколи – лише додається.

А тоді настає підліткове дозрівання. І гормони разом із бажанням до самостійності, самоствердження та загостреним почуттям справедливості, створюють «вибуховий коктейль», який не те що поряд, а й у сусідній Галактиці із алергією ставити протипоказано!

Добре, що підлітковий період триває не довго, бо людство могло б не вижити. Або підлітки щось утнули б, або їх батьки, у яких урвався терпець. А так, лише сиве волосся або лисина – невелика плата за майбутнє нащадків.

А тут, бац! І тобі 18. Ти – повнолітній. І не зрозуміло, хто більше того очікував, ти, чи батьки? Але всі щасливі і задоволені, бо ти – сам собі господар. От тільки життя переконливо доводить, що роки та розум рідко ходять разом, а деколи і взагалі не зустрічаються.

А потім, минає ще трійка років, і тобі – 21! Тепер ти стовідсотково дорослий. Якщо 18-річчя, це лише пробний забіг, то 21 – уже олімпіада. Тобі навіть законом багато що дозволено, але й за все можуть спитати. Та хто дочитує текст до кінця? Можна – значить можна.

І ти такий заходиш до нічного клубу та замовляєш собі коктейль! Ні, ні, не той безалкогольний, котрий пив у 12, а справжній! З алкоголем. З різним алкоголем. І не один! Тебе не хвилює, що там з натурпродукту лише спирт, у кращому випадку, а його хімічний склад лише двома молекулами відрізняється від ядерного палива. Тобі добре, бо ти дорослий. Ти насолоджуєшся свободою, т тим, що тобі усе можна.

А ніт!

Виявляється не все.

Тобі стає не дуже добре. Ти звинувачуєш у цьому ненатуральний барвник, чи ароматизатор та продовжуєш потягувати ядерну суміш.  Потім раптово стає дуже не добре, і твоя свідомість починає згасати…

Крізь залишки свідомості чуються уривки вигуків… виклик швидкої… сирена… дотики парамедика… незрозумілу розмову і попискування медобладнання… Тебе підіймає, штовхає, підкидає, гойдає з боку-в-бік і все це у цілковитій темряві. Тіло не реагує на посил мозку, а той не надто наполегливий.

Усе стихає: звуки, відчуття – усе. Світ перестає існувати. Ти перестаєш існувати.

Таки можна не все!