30.ДРУГИЙ БІЙ.

Не думав, що згадана можливість настане настільки швидко. Наступного ж дня. Вранці в «Пташиному дворі» знову з’явився Тимур у присутності «братів Санти». Так, тепер я знав їхні імена, але це не значить, що мені подобається носити мішок на голові… чи голову в мішку? Як би там не було, а осад на душі таки залишився.

- Ну, як почуваєшся? – Запитав вурдалака.

- Справді, хвилюєтесь?

- Ні. Просто тобі краще бути в формі.

- Щось трапилося?

- Ти береш участь у боях.

- У боях? Коли?

- Зараз. Заскакуй, - він кивнув на фургон, - ми вже запізнюємось.

- Най би тебе качка… а вчора сказати не можна було?

- Менше емоцій, більше рухів. Я ж сказав: «запізнюємося».

- Та йду вже.

- Привіт, Феліксе, - Федір простяг руку, щоб привітатись. – Сьогодні гарний день, аби перемагати.

- Звісно, - я потиснув його широку долоню, і зайшов до фургону. Там на мене чекав Костянтин. Цього разу без мішка.

- Привіт.

- Привіт.

Ми обмінялися рукостисканнями. І я сів навпроти нього. До нас доєднався Федір і Тимур. Двері зачинилися, і чорний бус рушив з місця.

- Сьогодні без мішка на голові, але все одно зі супроводом. Все ще не довіряєте? – Я розумів, що міг пожалкувати про це, але цікавість мене мучила сильніше.

- Це не недовіра, а захист. – Мовив Тимур. – Думаєш, учорашній напад був одноразовою акцією?

- А як щодо бою? Чому раніше не повідомили, що я братиму участь? Би підготувався.

- Бо ти й не мав брати участі. Точно, не сьогодні.

- Але… вчорашній напад прискорив мою чергу.

- От бачиш, деколи навіть у твоїй голові з’являються ясні думки.

Дорога до «Пташиних боїв» зайняла стільки ж часу, що й в попередні рази. Ні більше, ні менше. Я встиг перевдягтися, і впорядкувати думки.

Плече досі боліло, рана тільки почала затягуватися, і підчас поєдинку могла розійтись. Щоб приховати перев’язку, довелося одягнути спортивну кофту. В руці я тримав маску.

- Хтось зміг дізнатися про твою особистість, але не варто зайвий раз світити лицем.

- Той новачок таки вмер?

- Так. І тепер ти «зірка» боїв. Багато хто хоче бачити тебе на ринзі, а ще більше – у домовині.

- Круто. То в мене два клуби шанувальників.

Жарт був не смішним. Та без нього було б ще важче. Збрешу, якщо скажу, що мене це не лякало до чортиків. Все чого я прагнув, це заявити про себе і вижити, а вийшло, що перша ж самопрезентація ледь не стала черговим квитком на той світ.

- Але нам це на руку.

- Чому?

- Господар зможе зробити необхідну ставку.

- …?

- Якщо виграєш сьогоднішній бій, можна буде завершити всі досліди.

«Завершити досліди. Дідько! Що я там казав про зібрані думки? Про емоції жодного слова не було… Медитація! Зараз може допомогти лише вона...»

Мотор автівки замовк. Двері фургону відчинилися.

«В сраку медитацію! На неї немає часу!»

- Ми запізнюємося. – Констатував Тимур, коли екран його смартфону висвітлив прийняте повідомлення.

- Що знову?

Покинувши автівку, ми побігли в будівлю. Через поспіх я не звертав уваги на те, що вона собою являє, чи яка її адреса. Звичайна багатоповерхівка, де могли б розташовуватись офіси, контори, аптеки чи медичні лабораторії. А на верхніх поверхах – готелі, квартири чи хостели. Нейтральний колір стін і однотипні вікна не привертали уваги. До темно-коричневих металевих дверей вели кілька широких сходин і навіть був сконструйований пандус. А поряд із входом – кнопка виклику, жовта табличка зі шрифтом Брайля.

Останнє «веселило». Справді. Нарешті я знайшов те, на що міг спрямувати свої думки! Якщо у Вашій голові є трохи сірої речовини, і Ви вмієте нею користуватися, то поясніть логіку всієї цієї «доступності». Якби я на візку зміг би самостійно піднятися пандусом, то для подальшого руху мені справді потрібен був би помічник?! Чи я маю бути настільки наївним, аби повірити в те, що в будівлі обов’язково буде людина, яка супроводжуватиме мене під час перебування в ній?! А якщо я буду не єдиним відвідувачем на візку, тоді як?! Про жовту табличку я навіть не хочу говорити! Звідки незрячій людині знати про її наявність?! А хочете найсмішніше. Усю цю доступність оцінюють ті, які жодних обмежень не мають!

«Хух, аж полегшало! Таки навіть будучи упирем, я все ще залишався українцем.»

Поки в думках я виплескував своє невдоволення на сильних світу цього, ми уже впритул наблизились до трибун. Гамір публіки витяг мене із роздумів. І тоді я почув голос ведучого.

- У третьому поєдинку сьогоднішнього вечора на рингу зійдуться: боєць, який провів цьогоріч уже шість боїв, з яких 2 закінчив перемогою, і 2 в нічию. 23-є місце в рейтингу бійців «Півнячих боїв 2023 року», швидкий і непередбачуваний Штопор!