25.ПОВЕРНЕННЯ

У скронях смикало так, що хотілося кричати. А все лице немов товкли цеглиною. Я спробував розплющити очі, але стало ще гірше.

- Дідько.

- Глянь, очуняв. – Збоку почувся голос одного із братів Санти.

«Очуняв? Тобто, я таки знепритомнів.»

Бій скінчився. Я був виснаженим і ледь живим. Тіло боліло і кровило. Хотілося швидше повернутися до своєї камери і впасти на ліжко. Навіть не так! Не хотілося нікуди, просто полежати, забутися, і щоб цей усюдисущий біль нарешті зник.

Було навіть байдуже на результат бою.

- Ти ледь не програв. Добре. Вийшло гарне шоу. – Пролунав голос другого брата Санти.

«Ледь не програв? Невже судді зарахували нічию?»

- Але ти мені винен двохсотку. – Знову мовив «перший брат».

- Нічого він тобі не винен. Хлопець – молодець. Он, я свої п’ять сотень повернув, та ще й з наваром. А ти, якби хоч трохи у малого вірив, міг би також заробити.

«Так, стоп! Двісті, п’ятсот… про що вони взагалі? Голова взагалі не варить! Точно! Двісті на нічию, п’ятсот на перемогу. То я переміг?! Як таке можливо?!»

- Не чіпайте його. Хай відпочине.

- Інструкторе… - голос був слабким і хриплим.

- Не сьогодні. Ми повертаємося до лабораторії. А завтра – поговоримо.

Я лише кивнув, і знову заснув…

- Орисю, якийсь він блідий. – Крізь сон я почув голос Марії.

- Нічого з ним не станеться, і не таке переживав. Годі там прикидатися сонним хом’яком. Тут тобі не пансіонат.

- І вам, доброго ранку. - Я розплющив очі, повертаючи голову в бік дівчат. Вони стояли поза кліткою, і не зводили з мене своїх спокусливих поглядів. Я підвівся. На диво, тіло майже не боліло, лише обличчя. Але все ще відчувалася слабкість.

- Наш чемпіон нарешті прокинувся. – Енергійний бас Степана пролунав з глибини лабораторії.

- Знущаєшся?

«Чемпіон? Я взагалі не розумію, яким чином отримав ту перемогу.»

- Аж ніяк!

- І звідки знаєш про бій?

- Та Федір всі вуха промозолив, доки вихвалявся виграшом, а Костя знову жалівся на програш.

«Федір та Костя… брати Санти? Ну і для чого… а, грець із ними!»

- І що вони розповідали? Як так вийшло, що я переміг?

- А ти не в курсі? Точно, ти ж знепритомнів. Ги-ги.

- Чого ржеш?

- Пробач. Кумедно, коли ти прокидаєшся відомим, а самому невтямки, що сталося.

- Думаєш?

- Та годі…кхм…добре, розкажу…

- 212-й при смерті. – Не втрималася Орися.

- Дідько!

- Так, це може стати проблемою.

- Може обійдеться?

- Не сподівайся.

- Чому складається враження, що лише ви розумієте, про що говорите? – Маруська дивилася на нас з Орисею невдоволеним поглядом.

- Ти наче сьогодні вперше з’явилася в лабораторії. – Втрутився Степан. – Дійсно варто розжовувати?

- Сам ти перший раз. Наче не знаєш, що як самій слова не сказати, ніхто й уваги не зверне? Ці двоє до вечора теревенити будуть.

- То про токсин у його крові ти й сама пам’ятаєш? – Все ще з недовірою перепитав парубок.

- Звісно пам’ятаю. – Уже відверто дратуючись, відрізала дівчина.

- Я сподівався, що крові, яку проковтнув мій суперник, вистачить лише на бій.

- Так і було, але він надто ослаб, коли ти вирвав частину його живота, відкриваючи кровотечу. Рани більше не загоювалися. Перш, ніж пролунав гонг, 212-й теж упав на ринг.

- Тоді, чому не зарахували нічию?

- Так і було, спочатку. Але ще до початку останньої битви, твій суперник ослаб настільки, що у нього стався серцевий напад. Зараз він знаходиться в комі.

- Мені гаплик.

- Якщо інші вампіри дізнаються про справжню причину поразки 212-го – гаплик не тільки тобі. Навіть Всеволоду доведеться відповідати за порушення Кодексу Крові.

- І як бути далі?

- Це вже не нашого розуму справа. Маємо чекати розпоряджень.

- Тоді, я не проти помитися. Можете відкрити ці ґрати?

Орися дістала ключ-карту і приклала до зчитувача. Замок клацнув, і клітка відчинилася. І я наївно сподівався, що зараз на мене чекатимуть водні процедури.

Двері лабораторії відкрились. Всередину ввійшли Іван і Тимур. Наставник, як завжди, мав нечитабельний вираз обличчя, а лаборант був насупленим.

- Щось сталося? – Першою запитала Орися.

- Лабораторія закривається. У вас година на виконання плану «Л». – Голос Тимура рівний, беземоційний, віддавав вказівки. – Ти повертаєшся на «Пташиний двір». Зараз.