23.ІСКРА

Я з нетерпінням очікував наступного дня. І все для того, аби зрозуміти, що сподівання не завжди збуваються, чи краще сказати, майже ніколи. І ні, я зараз не про свою участь. Її якраз ніхто не відміняв. А от видовище, яким я хотів насолодитися, у мене відібрали.

Чомусь я вирішив, що, як і вчора, зможу спокійно наживо поспостерігати за змаганнями професіоналів, поряд із рингом. Але, як тільки ми прибули на місце, мене одразу повели через службовий хід, коридорами, до кімнат учасників.

Виявилося, що учасники боїв, до того, як вийти на ринг, мають чекати на свій бій у спеціально відведеному місці, і за жодних умов не полишати його. На щастя, кімнати були з телевізорами, які транслювали події на ринзі. От тільки трансляція не могла передати того, що бачив наживо.

Знаючи, що мій бій відбуватиметься в кінці вечора, можна було трохи заспокоїтися і поспостерігати за іншими учасниками. В кімнаті зі мною залишався Тимур і «брати Санта Клауса».

«Може запитати хоч, як їх звуть? Чи нащо воно мені?»

- Ти вже сьогодні постарайся. – Раптом порушив мовчанку один із охоронців. – Маю п’ятисотку, поставлю на тебе. Але якщо програєш, будеш мені винен.

- Звісно. Хоч у доларах?

- Розігнався!

- А я поставлю на нічию. – Мовив його «брат-близнюк». – Двісті.

- А такі ставки взагалі приймаються? Не соромно?

- Ти б краще на рингу був таким же спритним, як зараз на язик.

- Ваші ставки – ваші проблеми. Не заважайте дивитися бій.

Може ці двоє не такі вже й погані, але мішок, що лежав біля крісла мене в цьому не переконував. Тому й спілкуватися з цими двома якось бажання не було. Від кого хотілося б щось почути, то це від інструктора, але той мовчав.

Завершувався четвертий бій. На рингу боролися два чоловіки. Особисто для мене жоден із них нічим не зацікавив. Крім того, наближався час бою, і я починав хвилюватися.

- Випий. – Інструктор дістав із сумки порцію крові. – Додаткові сили не завадять.

Я не відмовлявся. Не часто буває шанс, отримати додаткову порцію. Зазвичай, мене позбавляли і того мінімуму, що мали б давати. То для чистоти експерименту, то ще з якоїсь «дуже важливої» причини. Гаразд, якби хоч звичайну їжу принесли, але ж ні.

Якби там не було, зараз я без вагань узяв запропонований харч, і поки ніхто не передумав, швидко його проковтнув.

- Дякую.

- Не забувай стримувати жагу. Ти маєш перемогти, але пам’ятай про зуби.

- Як я можу забути, якщо на мені буде маска? Крім того, за два дні боїв я лише двічі бачив, як використовували ікла.

- Так, але у боях новачків таке трапляється частіше, оскільки є так званим ритуалом посвяти. А ще, через викид адреналіну від публічного виступу, часто втрачається самоконтроль.

- Я зрозумів.

Поки ми розмовляли, четвертий бій закінчився. Переміг «Лось», хоч мені це ні про що не говорило. А от наступна пара учасників, неабияк зацікавила.

- У п’ятому двобої сьогодні зійдуться «Іскра» та «Гепард», які у рейтингу займають шосту та десяту позиції. – Голос рефері прозвучав із динаміків телевізора, а на його екрані з’явилися дані майбутніх учасників.

- О, наш хлопець! – Вигукнув чорнявий.

- Ага, я на нього теж поставив. – Приєднався його бородатий «брат».

- Кажеш, наче міг зробити інакше.

- Іларіон? – Виявилось, учасником на шостій позиції рейтингу, він же «Іскра», був саме цей малий. – А чому «Іскра»?

- Здогадайся. – Відповів Тимур.

- Через свою швидкість.

- Саме так.

- Цікаво буде глянути.

- Не тут. Нам час іти.

- Тобто?

- Ти – наступний. А бої тривають не так довго, як здається. Ходімо ближче до арени. Маску прихопи.

«Як усе раптово. Наче ще був час, і цілий вечір попереду, а він сплив так непомітно, що вже мій вихід.»

Я підхопився з крісла, одягнув маску, і побіг за інструктором.

Ми йшли тьмяно освітленим коридором, минаючи з десяток дверей, що розташовувалися по обидва його боки. З кожним кроком наростав шум арени, а серце починало тріпотіти.

«А от цього не треба!

Візьми себе в руки!

Це просто бій!

Ти нікого не знаєш, і на всіх тобі байдуже!

Лише перемога, і більше нічого!

Це твій шанс жити далі…

от останнє взагалі було зайвим. Що це за мотивація така?»

- Агов! Ти що заснув?

Голос інструктора витяг мене із власних думок. І тільки тепер, я зрозумів, що ми прийшли.

Стоячи під рингом я міг спостерігати за боєм між Іларіоном та Яном, він же «Гепард». Поки ми рухалися коридорами, перший раунд та перерва минули. Не знаю, що відбулося за цей час, але на тілах обох бійців уже були подряпини. А глядачі, затамувавши подихи, не відривали очей від рингу, аби не пропустити переможної миті.