21.ПІВНЯЧІ БОЇ. ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Публіка шаленіла.

На боксерському ринзі зійшлися два упирі. Жінка з тілом борця та двометровий силач у чорних шортах. Чорноволоса суперниця була одягнута в тренувальний костюм фіолетового кольору та білі кросівки. А її білявий коротко стрижений суперник стояв босоніж.

На них були спрямовані не менше двох сотень пар очей та з півтора десятка прожекторів. Але вони бачили лише свого суперника. І слухали вказівок своїх господарів.

- Шановне панство! – Голос рефері, і за сумісництвом, розпорядника боїв, вловлений мікрофоном на комірці, лунав з численних динаміків. – Вітайте четверту пару сьогоднішнього вечора. Зліва від мене, вродлива і небезпечна Фаїна «Орхідея», праворуч, міцний горішок, Юрій «Кувалда». Обидва бійці були неодноразовими переможцями боїв. У цьогорічному рейтингу вони посідають восьме та одинадцяте місця. - В підтвердження слів ведучого, на екранах, що знаходилися над рингом висвітився рейтинг із двадцяти імен, два з яких підсвічувались червоним. Біля кожного імені можна було побачити загальну кількість боїв, кількість переможних очок, а також фото бійця. - Ще раз нагадую, що всі сьогоднішні бої відбуваються за єдиними правилами. Кожен бій триває три раунди по одній хвилині. За результатами яких, визначається переможець бою. Нарахування очок відбувається кваліфікованими суддями. Більше не забиратиму вашого дорогоцінного часу. Знаю, кожен із вас має свого улюбленця і з нетерпінням очікує побачити його чи її уміння. Тож, раунд перший!

Над ареною пролунав звук гонгу. Жінка та чоловік наблизилися до центру рингу. Вони дивилися одне на одного в очікуванні, хто першим рушить з місця.

Глядачі вигукували їх імена та заклики до бою, адже їм нетерпілося видовищ, а найбільше – забрати виграш від зробленої ставки. Усе-таки, боксерський ринг був частиною казино, як можна було просто прийти, і дивитися шоу?

Та це ніяк не стосувалося мене. Що я міг поставити на кін? Сьогодні я вперше на «півнячих боях», і лише у якості спостерігача.

З моменту нашої розмови з Іларіоном минуло трохи більше тижня. Я продовжував свої тренування із Тимуром. Лабораторні тести припинилися, але мене нікуди не переводили, тож це, мабуть, явище тимчасове. Моє харчування залишалося незмінним – один раз на добу, не більше 200 мл упирської крові, невеликими порціями, аби контроль за процесом перетворення став довершеним.

А сьогодні опівдні з’явилися «брати Санта Клауса» із незмінним мішком.

- Привіт, хлопці, сумували за мною? – Мовив я, сидячи у своїй камері. – Бо я дуже. Прямо кожен день плакав, і хвилювався, як там мій улюблений мішок. Ви його хоч випрали? Із кондиціонером?

Здоровані мовчки скреготали зубами і почісували кулаки, але камери в лабораторії і ґрати між нами трохи їх стримували.

- Переодягнися. Ти їдеш із нами. – Буркнув «брат Миколи». В руках він тримав комплект чорного спортивного одягу, кепку і такі ж чорні кросівки. На них не було жодних знаків чи написів.

Я довго не барився, все-таки, хоч якась різноманітність у моєму монотонному існуванні. Окрім того, я здогадувався, куди саме мене хочуть відвезти. Тож цікавість брала своє.

Як виявилося згодом, в авто на мене чекав інструктор. Дорогою на «півнячі бої» Тимур коротко розповів про хід боїв, а також турнірну систему. Бої проводилися протягом трьох днів. Кожного дня відбувалося по сім боїв, два із яких віддавали новачкам. Тобто, щомісяця до системи додавалося шість новачків. Скільки вибувало учасників, залишалося для мене невідомим. Протягом року формувалася турнірна таблиця. Переможці отримували нагороди та привілеї. Декотрі ставали особистими охоронцями своїх господарів, хтось, новими інструкторами, або командирами силових підрозділів, але були й ті, хто залишався лише учасниками боїв, бо їм подобалася слава і гроші, які приносив цей рід занять.

Я ж сприймав «півнячі бої» як ще один життєвий етап, який я маю подолати. Принаймні зараз, я не мав наміру ставати частиною цього.

Сьогодні був перший день боїв. Три спаринги уже минули. Серед учасників, що виходили на ринг досі, були ті, хто входили до рейтингової таблиці, але досі жоден із них не займав місця, вище десятої позиції. Усі бої були беззбройними, і як визначалися переможці, особисто для мене залишалося загадкою. Жодного нокауту, чи іншої ситуації, яка б однозначно вказувала на переможця досі не виникало. І от, настав четвертий бій, і перший учасник, чия позиція з числа кращої десятки. Має бути цікаво. Принаймні, я на це сподівався.

Фаїна та Юрій одночасно вивільнили пазурі та ікла. Їх очі стали червоними. Завершальна стадія переродження дозволяла їм використовувати усі здібності упиря на повну. Суперники продовжували ходити по колу, але до певного моменту. Не знаю, що саме відбулося, але однієї миті вони зірвалися зі своїх місць. І поки я встиг бодай щось розгледіти, над рингом розлетілися бризки крові.

Крики публіки хвилею пронеслись по комплексу, заполонивши його до країв. Дещо стриманіше було поряд із рингом. Саме там розташувалися VIP-зони, де за круглими столами у розкішних м’яких кріслах сиділи господарі змагань – чистокровні вампіри. Виглядали вони, наче аристократи, усі такі причепурені, манірні. Чоловіки у смокінгах та ділових костюмах, а жінки у дорогих вечірніх сукнях та діамантах. Усі вони були різні за віком, зростом і статурою, але дві речі їх таки об’єднували. Це блідість шкіри і пиха. Пихи у кожному жесті, слові та погляді було настільки багато, що в моїй голові зародились лише два слова: «цьотки» і «пихунці».