18.ПРОПУСК

- Аж не віриться, що все це закінчилося. Я ледве стрималася. – Мовила Марія. Вона глянула на мене. – А як ти зумів так спокійно поводитися?

- Я знаю, кому належить останній зразок. Але він не вперше опиняється у моєму тілі.

- Це правда, - підтвердила Орися, - при нашому переродженні такого не відбувалося.

- Чого саме? Я нічого не зрозуміла. – Запротестувала Марія.

- Нічим не можу допомогти. Це таємниця. – Відповів я. – Ви ж самі шифруєте дані і записи. Мені про це нагадувати?

- Облом.

- Годі запитань. Давайте закінчувати, дослід ми все одно провалили.

- Не погоджуся, - втрутився Іван, поправляючи окуляри, - так, із третім зразком вийшов прокол, але Х2 зумів завершити процес переродження.

- Ну добре, погралися, і досить. Можете мене, врешті-решт, звільнити від цього крісла? О, поки згадав, то, що там із витоком інформації?

- Справа в тому, що місто поділене на території кількох вампірів, а їх межі інколи досить примарні. До прикладу, ця будівля належить Всеволоду, а сусідня – зовсім іншому вампіру. Якщо взяти Центральний торговий центр, то будівля належить одному вампіру, а торгові відділи орендуються кількома іншими. Основними сферами впливу Ростиславовича є будівництво, медицина та охорона. Але в нашому місті є кілька будівельних фірм, і за кожною стоїть свій власник. Те ж саме і в решті сфер. З іншого боку, територія Всеволода поширюється і на інші міста, районні та обласні центри. Усе доволі непросто. Політика, релігія, торгівля, медицина, ІТ, юриспруденція, спорт, силові структури і армія – скрізь є боротьба за владу.

- І куди подівся старий-добрий феодалізм? Побудував замок, обгородився муром, поставив пропускні пункти і не переживаєш, що хтось пробереться непомітно, чи без дозволу покине твої володіння. Тепер і справді не просто.

- Саме тому, ми вкрай обережні, особливо, коли мова йде про речі, що не дозволені Кодексом Крові.

Допоки мене звільняли від крісла, двері лабораторії відчинилися, і з’явився інструктор.

- Тимуре.

- Добрий день.

- Вітаю.

- Інструкторе.

- Як там ваш дослід?

- Не все пішло гладко, але Х2 повністю переродився.

- Он як. Що ж, зараз і перевіримо. Ходімо зі мною.

- Так, інструкторе.

Тренувальна зала знаходилася за одними із дверей, що знаходились поряд із кліткою.

- Готовий до спарингу?

- Насправді, я хотів би випробувати свої нові сили. Останній зразок додав мені чимало енергії.

- Тоді, 5 хвилин розминки, і можеш обирати зброю.

- Так, інструкторе.

- Тоді, погнали. 10 кіл по периметру. Бігом.

Після короткого розігріву, я стояв навпроти інструктора, готовий до спарингу.

- Атакуй. – Пролунала перша команда.

Я зробив крок і наніс удар кулаком, відступив, знову зробив крок, і атакував уже іншою рукою. Кроки, як і удари були швидкими та рішучими. Інструктор нахилив корпус вліво, потім вправо, і заблокував обидві атаки руками. Та я не зупинився, і продовжив розмахувати кулаками, намагаючись дістати наставника. Його досвід та швидкість, дозволяли уникати моїх атак. Тож, кілька хвилин усе виглядало як навчання.

- Додай швидкості і натиску. А ще, активуй своє переродження. Досить гратися.

- Так, інструкторе.

Я й справді стримувався, адже хотів відчути, як змінилась мої сила та спритність після завершення процесу переродження. Те, що я встиг відчути, показувало, що рухи і навантаження давались мені легше, ніж це було учора. Я розкрив кулаки, і поворушив пальцями, згадуючи той стан тіла, коли з’являються пазурі. І, на моє здивування та радість, не зважаючи на відсутність подразника, мені вдалося їх проявити. Щоправда, лише вісім, чомусь великі пальці мене не слухались, та я їх таки викликав.

- Непогано. Не ідеально, але краще, ніж раніше. А що з різцями?

Я вишкірився, і спробував, видовжити різці, але без крові не вдалося.

- Слабак. Але це перша спроба. Гаразд, нападай. – Тимур теж проявив пазурі, і приготувався до відбиття атак.

Удар правою рукою, потім лівою, зміна положення, знову удар…

Цього разу змахи руками були швидкими, з більшою амплітудою, адже атака здійснювалась не кулаками, а пазурами. Потрібно було не ударити, а порізати. Бокс непомітно перейшов у збройний напад. Кроки стали стриманіші, а рухи корпусом, навпаки, швидшими.

На скроні з’явилася крапля поту. Так, упирі теж пітніють! Але жодна з моїх атак досі не пробила захист інструктора.

«Бісить. Якби я не старався, нічого не виходить. Доведеться схитрувати.»

Я вже збирався прокусити губу, аби повністю вивільнити сили упиря.

- Не смій! – Різкий крик інструктора ошелешив мене, і я відступив. – Я хочу випробувати не лише твою силу та спритність, а й уміння перевтілюватися без будь-яких трюків. Ти маєш навчитися цьому, якомога швидше.