10. І ЗНОВУ ТЕСТ?

Медитація.

Цей стан дозволяв мені відгородитись від навколишнього світу, впорядкувати думки, втихомирити емоції. А ще, він був частиною моїх щоденних тренувань. Тимур приділяв їй не менше уваги, ніж фізичним навантаженням чи відпрацюванням вправ.

Після кожного тренування, вивчення нового прийому, відточування уже відомих рухів, щоразу я мав зробити аналіз своїх дій і дати оцінку своїм досягненням. Найкращим способом зробити це – була медитація.

Дні перебування у «Пташиному дворі» навчили мене, що інформація – це цінна нагорода, яку потрібно вибороти. А зараз у моїй голові зібралося забагато запитань. І я знав, що відповіді на них мені доведеться або чекати вічність, або шукати самому. Тож після прибирання, я не міг просто повернутись до кімнати, а взявся медитувати у тренувальній залі, щоб отримати їх.

Сьогодні я навмисне не поспішав приймати душ. Мені хотілося, щоб ті краплі крові, що залишились на моєму тілі та одязі, допомогли зрозуміти, що ж такого відбулося пів години тому.

Прийнявши позу лотоса, я заплющив очі. Верхнє дихання спочатку перейшло в середнє, а далі – в нижнє. Повітря входило через ніздрі, а виходило через невелику щілину між губами. Разом із ним, я вдихав залишки запахів, що підіймалися від брудного одягу.

Цього разу все було не як у тумані, а наче фільм або сон, де ти – сторонній глядач.

Я знову тестував склянки з кров’ю на запах, а над ними примарними образами з’являлись тварини, птахи, земноводні. Та я відмовлявся від кожної із запропонованих порцій, аж поки над однією із них не з’явилося марево у формі людини.

«Але я вже куштував людську кров. Моє тіло не сприймає її. Хіба що… це не людина?!»

І тоді я спробував. Як тільки кров торкнулась мого язика, нігті на руках почали змінюватися, набуваючи виду пазурів. Те ж саме відбулося із моїми різцями – вони видовжились, перетворившись на ікла. А потім мої ніздрі вловили здобич. Нею виявився мій інструктор. І перш, ніж я зрозумів, що відбулося, моя рука уже вхопила його за шию.

- Ох, ти ж… - усвідомлення всього, що сталося, перервало мою медитацію.

«Так. Спокійно. Без паніки. Я йому нічого не зробив. Так, хотів, але ж не зробив! Я знаю, що Тимур зі світу вампірів. Але хто саме? Ким він є? Упир, вурдалака, чи чистокровний? Хух, як же це важко жити без знань!»

Аби не зациклюватись на неспокійних думках, приступив до тренувань. Вони вже стали невід'ємною частиною мого буття. І не тому, що я раптом полюбив спорт або бойові мистецтва. Зовсім ні! Навіть, коли твоє життя змінюється до невпізнання, звички так швидко не зникають та не з'являються. Чого не скажеш про інстинкт самозбереження. Я розумів, що ці тренування, фізичні навантаження, медитація - мій єдиний спосіб знову вдихнути свіжого повітря і, при цьому, зберегти своє життя.

Так, 150 присідань, 50 відтискань на кулаках, 30 на пальцях, 30 з долонями біля пояса, 60 разів прямого та 120 разів бічного пресу, поздовжній та поперечний шпагат, скакалка. Між змінами вправ - дихальна гімнастика.

- Двадцять хвилин. - Саме стільки відміряли стрілки настінного годинника. Це був мабуть єдиний предмет інтер'єру, який ще створював відчуття зв'язку з сучасним світом. - Так, а це дивно.

Зазвичай, після тренувань я відчував втому, інколи задишку, а в перші дні - знесилення. Сьогодні ж, не  зважаючи на те, що тренування завершилося, я не відчув цього. Мені хотілося продовжувати. Що я й зробив.

Друге коло тренувань таки забрало мої сили, але я був задоволеним. Адже це вперше з моменту переродження, коли я відчув себе не здохликом.

"Так от, яку дію має правильне харчування?! Цікаво, чи має людська кров такий же ефект на звичайнних упирів? Можливо саме тому в той день я не міг не лише заблокувати, але й відстежити їх рухи?"

- Марно про це думати зараз. Час приймати душ.

Моя рука потяглась до ручки дверей, і в ту ж мить вони відчинились. Я відступив. На порозі стояв Тимур, а позаду нього - дівчина в лікарському халаті.

- Орися?

- Привіт, малий, як справи? - Мовила дівчина і посміхнулася.

- Бачу прибрався? - Запитав Тимур.

- Так, інструкторе. І виконав тренування. Двічі.

- Двічі? І як?

- Раніше таку ж втому відчував після одного тренування, але сьогодні все інакше. Це ж через кров, яку я випив під час тесту?

- Так. - Відповів інструктор.

- Саме тому я тут, - сказала Орися. В руках вона тримала медичну скриньку, - ти ж не проти кількох тестів?

- Що знову?

"Наче комусь є діло до моїх бажань."

- Але ж ти хочеш відповідей?

- Так. - Я не міг не погодитись з Орисею. Я справді хотів відповідей. - Гаразд, я згоден.