5. 7347-23

За сірими металевими дверима виявився невеликий тамбур, а за наступними - довгий коридор кремового кольору, що закінчувався стіною з невеликим заґратованим вікном під стелею. По обидва боки коридору розташувалися з десяток однакових за розміром, кольором та без жодних розпізнавальних знаків дверей. За одними із них знаходився кабінет Аристарха.

- Падай. – Як тільки  ми переступили поріг кабінету, мовив айтішник, вказавши на стілець, що стояв перед комп’ютерним столом. Сам же неквапно обійшов його, і вмостився в шкіряне крісло.

Допоки я намагався «оцінити» запропоновані мені зручності, його навчені пальці вправно забігали по клавіатурі.

- Отже, - Аристарх на мить відвів свій погляд від монітора і пильно глянув на мене крізь скло його круглих окулярів, - Яків, чоловік, 21 рік.

- Був. – Байдуже відповів я.

- Перероджений… О? – Нотка здивування промайнула в голосі мого інтерв’юера[1], - то день народження пішов не за планом?

- Так.

- Улюблений колір?

- Синій.

- Двозначне число?

- 53.

- Вівальді чи Вєрка Сердючка?

- Злата Огнєвіч.

- Підтримую. Вона красивіша.

Аристарх продовжував ставити запитання, зв’язок між якими я навіть не намагався вловити. Інколи додаючи короткі репліки. Його руки безупинно бігали по затертим клавішам, а годинник на стіні вперто відлічував третю годину тесту.

- На цьому все. – Аристарх вдоволено оперся на спинку крісла. – Молодець, ми справились швидше, ніж зазвичай. Твій час опитування склав 2 години 41 хвилину. Як винагороду, можеш поставити запитання.

- Який результат?

- Е-е… наразі, це таємна інформація. Пізніше ти все дізнаєшся. Тому, питай щось інше.

- Щось інше… - пробурмотів я, на мить розгубившись. Стільки всього мені було не відомо, адже світ довкола мене повністю змінився. Я сам став іншим. І тепер хотілося б знати якомога більше про все це Та я чудово розумів, усіх відповідей мені не отримати. Тому запитати варто найважливіше, знати б тільки що саме. – Я знаю, що я – упир, а Всеволод – вампір. Чи існують інші види? Як саме влаштовано світ вампірів?

- Як влаштовано світ вампірів? – Перепитав Аристарх. – Якщо тільки в загальних рисах, то я відповім на твоє запитання. І так, інші види теж існують. Тож, слухай і запам’ятовуй, можливо колись це врятує твоє життя.

Я спробував бути якомога зосередженим.

- Отже, упирі, або перероджені – є найнижчою соціальною ланкою в світі вампірів. Оскільки упирі не є чистокровними, то й цінності вони особливої не мають. Якими б здібностями не володіли упирі, вони ніколи не стануть рівними навіть найслабшому з вампірів.

Вище упирів в ієрархії вампірів стоять вурдалаки та ламії. Вурдалаки – це діти звичайних жінок, народжені від вампіра. Можуть бути як хлопчиками, так і дівчатками. Ламії – народжуються вампіршею від смертного. Такі діти завжди жіночої статі, оскільки вампірський ген домінантний, жодна вампірша не може народити сина від просто чоловіка.

Я слухав Аристарха, навіть забуваючи кліпати, і тільки моє підборіддя кивало так, наче я все розумів.

- Серцем вампірського світу є носферату – діти двох вампірів. Істинні чистокровні. До таких належить Всеволод. Вище носферату можуть стояти лише патріархи – найперші. Вони майже божества. Їх вплив неможливо осягнути. Перед ними схиляється увесь світ. І не важливо, людський чи вампірський.

У цей момент я майже забув, як дихати. Важко було осмислити, що на Землі можуть існувати подібні істоти.

- Це ще не все. Є особлива категорія вампірів, яку зневажає і водночас боїться увесь «цивілізований» вампірський світ. Їх називаю ніфелімами, або падшими. Це чистокровні вампіри, які харчуються іншими вампірами. Кажуть, що серед них є кілька патріархів. Якби не цей факт, думаю, жоден відомий ніфелім не дожив би до цього часу. Адже канібалізм, що серед людей, що серед вампірів – однакове табу.

Після цих слів, я відчув, як колонії мурах разом із холодним потом пробігли по моїй спині. Якийсь первинний страх на рівні самозбереження зараз просто волав, аби в майбутньому я навіть не смів думати про те, щоб коли-небуть зустріти когось такого рівня.

Аристарх, мабуть теж помітив моє зблідле обличчя. Кутик його губ глумливо сіпнувся вгору.

- У світі вампірів не все однозначно. Звісно, існують винятки та таємниці. Але, здебільшого, життя регламентується єдиним Законом. І називається цей Закон «Кодексом Крові». Колись, якщо будеш гідним, ти з ним познайомишся.

- Дякую. – Я сидів на своєму жорсткому стільці, і не знав, чи варто далі запитувати. Адже, чим більше я отримував відповідей, тим більше з’являлося нових запитань.

- Що ж, - Аристарх крутнув шкіряним кріслом і підвівся, - твій час скінчився, тому решту запитань залиш для когось іншого. Зараз, можеш повертатись у двір. Там тебе проінструктують щодо подальших дій.

- Добре. – Я підвівся, і вже збирався обернутись до дверей, аж раптом…

- Ледь не забув, - Аристарх поліз до шухляди, вхопив звідти якусь річ і з силою приклав руку до моїх грудей. Коли він її забрав, на жовто-сірій футболці залишилась яскрава наліпка з жовтим каченям на салатовому фоні та написом «7347-23» - це твій номер, допоки не заслужиш на ім’я.