1

Мене ведуть троє одногрупників до мого під'їзду, мої очі зав'язані червоним шарфом.

- Посадимо її лавочку, - сказала дівчина, яка знаходиться лівоуч від мене. Мене посадили.

- Ходімо, Аню, Олегу, швидше від цієї відьми.

- Так, ходімо, Олю, бо ще знову почнемо літати. У середньовіччі її на багатті спалили б.

- Сніжано, не знімай шарф з очей, поки ми не відіймемо, - сказав Олег.

Одногрупники говорили до мене зневажливо, це сильно мене засмучувало. Хіба я винна в тому, що сталося?

Дівчата і хлопець пішли, я зняла пов'язку, коли кроки затихли, і попленталася у квартиру. На щастя, я нікого по дорозі не зустріла. Щоб зменшити імовірність когось зустріти, на свій шостий поверх я піднялася на ліфті. Вдома я зайшла у свою кімнату, кинула сумку й лягла на ліжко.

Сьогодні у мене були, як зазавичай у будній зимній день, пари. Раптом сталося щось дивне: на кого б я не поглянула, усі почали літати. Тоді я опустила очі, хтось із одногрупників підійшов до мене ззаду і зав'язав мені очі моїм шарфом, який стирчав із рукава куртки, яка висіла на спинці стільця. Хтось одягнув на мене мою куртку, шапку, сумку на плече. Викладач сказав, щоб мене відвели додому, доручив це Ані, Олі та Олегові.

Я лежу й дивлюся у стелю. Шарф я тримаю у лівій руці. У мою кімнату хтось зайшов.

- Овва, Сніжано, що це таке? Ти лежиш у ліжку у верхньому одязі ще й не роззута, а до тебе, до речі, гостя прийшла.

Це моя молодша сестра Мілана, вона шокована, адже раніше не бачила такого і не сподівалася побачити мене в такому вигляді.

Я завжди охайна, а тут тобі на, лежу в ліжку у верхньому одязі і взута.

- А хто та гостя, що до мене прийшла? - тихо запитала я.

- Я не знаю хто це.

- Вийдіть, будь ласка, мені треба поговорити з вашою сестрою, - почула я жіночий незнайомий голос.

Мілана вийшла з кімнати.