10

Через два місяці після того, як Оля народила дитину, то Мирон приїхав, щоб забрати її, я сказала, що вона померла і навіть повела його на ніби то могилу, яку ми зробили спеціально до його приїзду. Він просто поїхав, нічого не сказавши.

Я, Віра та Яків виїхали в селище в лісі. Тут ми продовжили жити звичайним життям, наскільки це можливо, тільки тепер займаємося мисливством

Ми живемо дуже далеко у лісі, тому влада нас не знайшла.

Оля народила доньку, назвала її Ніколь

Минули роки. Лілія, Степан і Вадим уже помели, Віри, Марії  і Олі теж уже немає серед живих, з роду залишилася тільки Ніколь. Усіх "викосив" вірус, у селищі залишилося 150 людей. Зараз Ніколь сімнадцять років.

Дівчина гуляє з подругами.

- Ніколь, Лізо, Оленко, я чула про організацію, яка бореться із владою. І я хочу приєднатися до них.

Дівчина окрилена цією ідеєю, вона говорить про це з натхненням.

- Ларисо, туди вступати небезпечно, - намагається "охолодити" подругу Олена.

- А я б туди вступила, треба скинути тих людей, що зараз при владі.  Що вони зробили з людьми? Вони використовують магію, заборонену в паралельних світах. Я там була і знаю про що говорю. Люди уміють читати, писати, трохи рахувати і все. Наша освіта і культура занепали. У дідуся на горищі я знайшла безліч книг з історії, які чомусь заборонені. Як прекрасно жили наші предки! В якій гармонії! Все було давно. Треба все це повертати. Можливо, це буде уже не так, як раніше, бо пам'ять про теперішні часи залишаться, але наступні покоління мають жити краще, ніж ми. Мені дідусі й бабусі розповідали про ті часи. Моїй мамі було тринадцять років, коли все почало змінюватися, тому вона теж пам'ятає про той час. Нумо, дівчата, борімося, - таку тираду сказала Ліза.

- Лізо, ти романтик, а це є небезпечно, - сказала Ніколь.

- Ми підемо удвох, а ви, дівчата, як хочете, - рішуче сказала Лариса.

- Так, підемо, - підтвердила Ліза.

- Дівчата, а де ви будете шукати таку організацію? - скептично запитала Олена.

- Недалеко від селища є така організація, я точно знаю, на власні очі бачила, - відповіла Єлизавета.

- Як ти зрозуміла, що це така організація? Як ти її знайшла? - запитала Ніколь.

- Добре, зізнаюся, туди входить мій брат, він мене туди водив, очолює цю організацію, - відповіла Єлизавета.

- Він що, здурів? Якщо влада знайде його організацію, то може знайти і селище, - сказала Олена.

- Ну, Іванко, я не чекала від нього такого, - сказала приголомшена Ніколь.

- А Сергій Макарович і Людмила Тарасівна знають про це? - запитала Олена.

- Ні, не знають.

- Ларисо, ти не кажи про свої наміри Світлані Миколаївні та Микиті Олексійовичу про свої наміри, бо вони тебе, свою єдину доньку, не пустять нікуди, - запропонувала Ніколь.

До дівчат підійшли чоловік і жінка.

- Доброго дня, Таміло Юріївно, Андрію Андрійовичу, - привіталася Ніколь.

- Оленко, ходімо додому, ми з татом, Любою й Ірою будемо готувати вечерю. Допоможи нам, будь ласка, - попросила жінка.

- Добре, мамо, іду. Бувайте, дівчата.

Дівчинка пішла додому разом з батьками.

Зараз мало хто має більше двох дітей. Сім'я Олени входить у категорію багатодітної. Любов на два роки молодша за Олену, а Ірина молодша на чотири роки.

Таміла Юріївна і Андрій Андрійович одружилися рано, їй було вісімнадцять років, а йому дев'ятнадцять. Через півтора роки у них народилася Олена. Це вважається швидко, адже у сім'ях діти народжуються приблизно через  5 - 7 років після одруження. Різниця у віці між дітьми зазвичай від чотирьох років, якщо їх двоє. Наприклад, Іванові двадцять два роки, а Єлизаветі сімнадцять.

Влада на офіційному рівні пропонує сім'ям мати менше дітей. Аргументує це тим, що виховати добре більше однієї - двох дітей неможливо, бо у людей не вистачить на це сил. Людям розповідають про нову педагогіку, яка пропагує користь народження малої кількості дітей. Говориться, що людям важко перелаштуватися до виховання нової дитини.

Коли Таміла завагітніла втретє, то на неї й на Андрія сусіди косо дивилися. У суспільстві третя дитина у сім'ї це нонсенс, а четверта взагалі фантастика.

Поки були живі дідусі й бабусі Лариси, вони навчали єдину онучку більшого, ніж у школі. Родичі Лізи й Івана робили те ж саме. Багато хто з наступних людей з наступних поколінь вважали вчитися більшого не потрібно. Багато хто вважає, що людині достатньо уміти читати, писати і рахувати й цього достатньо. Навчатися чогось більшого вважається привілегією еліти. Дотримуватися традицій та звичаїв вважається непотрібним, бо це забобонне минуле.

Електрикою ніхто з простих людей не користується. Король оголосив, що отримувати електроенергію з блискавки, вітру і з інших природних джерел небезпечно. Хоча він і його оточення користується такою електрикою. Є люди, які платять владі за право використовувати природню електроенергію й далі. Раніше використовували газ, який здобутий у космосі, офіційно його не використовують, але ним користуються ті ж люди, що й природньою електроенергією.

Всім, хто живе у селищах і селах , які знаходяться не у лісі, у місті жити зась. Вони працюють з раннього ранку і до пізнього вечора, платять величезні податки й змушенні щодня читати якесь закляття зранку й увечері. Це є обов'язковим, є офіційний закон, який це зобов'язує.

На щастя, про селищах, які знаходяться у лісі, влада нічого не знає, тому їх це оминуло. Хоча багато чого нового прийшло із офіційних сіл і селищ.