6

Коли мої брати повернулися з моря, то зраділи за нас із Костею.

Через три роки я народила синів близнюків, ми їх назвали Яків і Мирон. Зараз їм уже по два роки, а Олі - п'ять. Ми дуже щасливі.

Ми так ще прожили 7 років, а потім усе у світі почало змінюватися: люди усе менше почали зважати на норми моралі. Почали зневажати звичаї та традиціїї, з'явилися бандити, світ став іншим.

Почалися грабежі, усі почали ретельніше почали замикати будинки. Писарія назавжди змінилася.

А потім сталася подія, яка перевернула світ з ніг на голову остаточно: на нашу країну напала армія далекої країни, про яку ми нічого не заємо.

Тяжко було, адже наші люди не навчені воювати. Довелося швидко вчитися.

Швидко побудували заводи, які виготовляли зброю.

Уже рік триває війна, я допомагаю лікарям у шпиталі лікувати поранених. Марійка і Тамара теж. Тамара працює в іншому приміщенні.

Раптом вона прибігла стривожена і заплакана.

- Лілю!  Лілю, ти де?!

Я вийшла у коридор.

- Тамаро, чому ти галасуєш?

- Ой, Лілю, кріпися.

Невістка почала ридати.

- Що сталося?- У нас подвійна біда...

Тамара продовжила ридати.

- Яка біда?!

- Костя і Олесь померли.

Я заридала. Жах! В один день померли чоловік і брат.

У коридор вийшла одна з медсестер. Вона побачила нас і занепокоїлася.

- Що сталося?

- У нашій родині померло двоє чоловіків: мій брат і брат, це чоловік Марійки.

- О, Боже, а Марійка знає про це?

- Ще не знає, - відповіла Тамара.

Вийшла Лія, дружина Вадима. Вони одружені уже п'ять років, мають доньку, жили раніше у Творчому містечку. Мій молодший брат не захотів займатися рибальством, а захотів стати художником. Лія письменниця. Алла, їхня донька, залишилася з моєю мамою. Дитина плаче за мамою, адже чотирирічній дитині важко бути розлученою з матір'ю, тата вже немає. Та і моїм діти нелегко, і всім іншим.

Олі уже одинадцять років, а Якову і Мирону по десять років.

Що сталося?

- Лію, померли Костя і Олесь, - відповіла Тамара.

- Жах! - прокричала Лія й заплакала.

А Марія знає?

Я заперечливо похитала головою.

У той же день поховали моїх чоловіка і брата. Ми з Марійкою ридали, нас люди не могли заспокоїти.

Через пів року війна закінчилася. Ми з невістками повернулися у селище. Лія перебралася жити до моєї мами.

 Тарас, тато Тамари не повернулися з війни. Також не повернулися чоловіки трьох старших сестер Кості та наймолодшої.

Ми зустріли Степана, Вадима, Марка (чоловіка четвертої сестри Кості) та Якова (чоловіка п'ятої сестри Кості Кароліни).Захарій та Ілля поховані далеко від нашого селища (чоловіки сестер Кості Люби і Асі), як і Костя з Олесем. Владислава (чоловіка третьої моєї золовки) привезли у селище.

Дениса ( чоловіка наймолодшої сестри Кості Майї) поховали у мисливському селищі.

Ми усі одні одним допомагаємо, підтримуємо одні одних. Ми відбудовуємо будинки, допомагаємо вдовам.

Чоловіки, які залишилися у нашій родині щодня приходять до нас і допомагають.

На жаль, у Писарії стало багато зла. Виявилося, що це чужинці перед нападом почали впроваджувати у мізки писарців неправильні й нечесні речі за допомогою злих чар.

Чоловіки Костиних сестер виїхал у місто, яке побудували чужинці й стали бандитами. Наталка і Кароліна відмовилися їхати зі своїми чоловіками.