12. Пастка .

  Жовто-брудний примарний місяць то злякано чаївся поміж важких понурих хмар, то несміло визирав, підозріло зиркаючи на мага.  Шарам стояв самотньо на палубі,кутався в свій потертий плащ від нічної вогкості,споглядаючи нічне море. Морський вітерець,час од часу, намагався підступно зірвати навіть ту нехитру накидку, але, не впоравшись, з незадоволеним присвистом , злітав між щоглами, дзвенячи канатами та шарпаючи вітрила. Та навіть він не приносив такої бажаної свіжості, швидше нагадуючи душний, теплий подих домашньої печі.

  Маг стояв і міркував, для чого він міг знадобитися єпископу. Той самий молодий інок знову постукав у двері і передав, що єпископ хоче поговорити з ним наодинці нагорі.

  Про що? Примусити його до каяття? Чи допомоги з чарами? Він губився в здогадках. І нарешті полишившицю марну справу, занурився в свої похмурі думи.

  Її викрив ледве відчутний аромат — та сама тонка  нота лимону та дубового моху. А вже опісля — тихий поскрип палубної дошки, бо це був не важкий грубий поступ чоловіка, а легка, ледь чутна , дівоча хода.

 Шарам обернувся. Позаду стояла Рада. Він навіть зрадів, що тьмяні корабельні ліхтарі не дозволяють добре роздивитися вираз його обличчя.

  Вона підійшла і ніяково встала поруч, опершись руками об борт. Наскільки ніжні і тендітні були ці білі, майже дитячі , долоні на фоні загрубілого, темного, просоленого дерева.

Мовчанка непристойно затягнулася. Дівчина намагалася підібрати потрібні слова, як і маг.

— Я чомусь не вірю, що сьогодні помру. — Вона раптом повернулася до мага. — А ви?

-  Людям властиво не вірити… — Шарам уникав її погляду, роблячи вигляд, що пильно вдивляється в море. — І це, мабуть, саме дивовижне. Ми можемо бачити щодня, як люди прощаються з життям. Йдуть наші близькі та друзі. А ми відкидаємо думку, що це може статися з нами.

- А ви не боїтеся смерті?

Нарешті Шарам зважився глянути їй у вічі. Дивно. Вона не боялася. Він не бачив страху в її темних очах.

- Смерті не бояться лише божевільні або святі. До других я не належу, але дехто стверджує, що мене можна віднести  до перших.

- І все ж, ви не відповіли. — Ледь помітна посмішка заграла в кутиках її чуттєвих губ.

- Скажімо так, — Шарам оперся на борт, — смерть не найприємніший досвід. І тому я прагнув би відкласти його на майбутнє.

Вона здивовано звела брови.

- Досвід? Я не зовсім розумію вас.

-  Ви побожна вірянка і ревносно віруєте в Спасителя. А доктрина Ордену розходиться з баченням магів нашого Братства. Так що тут ми ступаємо на слизький небезпечний шлях Єресі, за яку не один маг, а не те що проста діва, був кинутий у підвали Ордену. А то й очищений полум’ям святої Інквізиції, — саркастично кинув Шарам.

- І все ж? — її голос бринів непохитною твердістю.

  Шараму був добре знайомий цей звук. Така дзвеніла рідкісна, коштовна аравійська сталь, ламаючи ворожий клинок  в жорсткій січі.

-  Тілесна оболонка мага може бути зруйнована.  Але минає час і ми приходимо в в цей світ знову.

Вона нерозуміючи дивилася на нього. Шарам спробував по-іншому:

- Смерть, як сон. Сьогодні ви заснули, а завтра прокинулися.

-  Цікаво. А що тоді стається з тими, кого ти любив, і хто тебе любив? — Рада задумалася. — Ми їх пам’ятаємо після сну? А вони нас?

  ЇЇ повіки затремтіли . Чи це йому здалося ? Шарам відвів погляд . Він -  бойовий маг, що не раз дивився в баньки страховидл, від яких розбігалися цілі загони професійних найманців, страхався дивится  їй в очі…

- Якщо любов справжня, то вони зустрінуться… Обов’язково зустрінуться…

-  Якщо справжня… — Вона задумалася, дивлячись у нічне море.

 Нічна прохолода рожевила її щічки  та рученята , наглий вітер ,що шарпав Шарама , ніби благоговійно стихав перед дівчиною ,лише,  ніжно та лагідно розтріпуючи, ніби бавлячись, норовливі пасма .   Час від часу вона,пригладжувала  неслухняне волосся ,  прикушуючи  губку ,ніби про щось чутливе міркуючи

- Але якщо це не смерть, то що вас гнітить? – раптом вона обернулася , пильно дивлячись йому в очі .     

      Шарама це питання застало зненацька… Але який сенс берегти таємниці, коли жити їм залишилося лічені години? Іноді таке трапляється. Випадковому душевному співрозмовнику в придорожній таверні, якого ти ніколи більше не зобачиш, душу виллєш. Чи побратиму в ніч перед смертним боєм, коли не знаєш, чи живий зостанешся.

— Є речі жахніші смерті…

Вона мовчала, чекаючи. Її тремтячі пальчики міцно стиснули край борту.

— Гнітить те, що я не зміг виконати доручення свого Навчителя — майстра Вежена.

Шарам говорив повільно, ніби повертаючись думкою до тієї розмови .

— Покликав мене і сказав, що мушу їхати до міста Томос і захистити САТР.

— А що таке САТР? — з дитячою допитливістю поцікавилася Рада.

Шарам зам’явся.

— САТР — це слово Істинної Мови. Та, якою Творець мовить, коли світи сотворяє. Та, яка вказує на істинну суть речей. І на основі якої твориться магія.

Він намагався підібрати прості слова, щоб пояснити дівчині складні речі магічної теорії.

— Істинну мову важко тлумачити на нашу. Це слово може значити — «вогонь», «серце», «любов» та ще кілька інших значень. Я сам до кінця не розумію, що мав на увазі Навчитель. І він не став мені пояснювати. Сказав, що то марна справа. Бо не полегшить мені того діла, а тільки заплутає в словесах…

— Любов? — вона задумалася. Місяць відблискував розмитим сріблом в чорній глибині її очей.

— В тому і морока з Істинною Мовою — що якщо ти не Майстер, то не можеш бути цілком певним, що правильно зрозумів.

Він помовчав.

— Навчитель сказав: «Ти захистиш САТР, а САТР захистить тебе». Такі були його слова… — Шарам тяжко зітхнув. — Не впорався з його завданням. Не зміг захистити…

— Я хотіла вам…

  Що саме хотіла сказати дівчина, маг не встиг дізнатися. Насторожено прислухаючись, підняв руку, закликаючи її до тиші. Важкий тупіт кроків людей. Озброєних людей в кінці палуби. Яких він вже зобачив навіть простим, немагічним зором.