7. Пошук.

  Ця могильна тиша  нагадала Шараму  задуху засипаного мавзолею в пісках Аравії, де його поховало живцем . Каюта,ніби  стала підземною криптою – теж саме безголосся просякнуте присмаком тліну  і безнадії Лише замість глухого шурхотіння піску ,що відлічував час до неминучої наглої смерті  - рівномірний стукіт байдужих хвиль .

  Сухо тріщав гніт ламп. Тіні від світильників лякливо  бігли по стінах, витягувалися, ламалися, ховалися по закутках ,наче неспокійні примари  в заклятому ,кинутому домовищі . Десь внизу гірко скаржилося  на свою долю ,старе просолене дерево – тихо стогнучи, який старий дідо на смертному ложі, що немало побачив на своєму віку...

 Першим порушив тишу бургомістр :

 - Давайте… — голос  його зривався і тремтів  — Давайте , запропонуємо комусь із бідноти золото.  Достатньо, щоб сім’я його все життя не потребувала .

 Війт, знервовано  ,то ховав руки під стіл, то знову тягнувся носовичком до лоба . Та їдкий  піт вже темними плямами проступав і  під пахвами,і на череві, розходячись по каюті смердливим острахом.

  - Або хай барон, комусь зі своїх воїнів накаже… Вони ж заприсягали йому – живіт свій покласти за нього . А тут однаково, теж саме..

— Що ви скажете, пане чарівнику ? — єпископ уважно глянув на мага.

— Якби все було так просто… — сказав Шарам тихо . — Умови чіткі . Людина має віддати життя  добровільно. Без примусу. Без підкупу. Без обману. Чистий намір.  Якщо умову не буде виконано  - жертву не приймуть

Запала мовчанка.

— Ви, я так розумію, пане Шарам, відпадаєте… — задумливо мовив єпископ. — Може, в пана капітана є такі люди на прикметі  ?

Капітан похитав головою :
— Різні в мене є люди: і  побожні матроси, і гультіпаки-розбишаки – та всі вони люди прості  - найнялися  за дзвінку монету. І життям за неї готові ризикнути. Але щоб добровільно на смерть піти, без шансу на порятунок … Ні, нема таких.

Він відкрив скриньку і спокійним рухом дістав нову сигару,хитаючи головою.

- А у вас , владико? Монахи ваші ? Іноки Богу себе посвячують, то, може, хтось і життя своє віддасть — прямо до Спасителя піде?

Тінь від лампи лягла на обличчя єпископа.

— Люди з миру приходять , бо слабкі . Щоб поміч та опору  в бога отримати . Рясу то вдягли… Та  плоть сильна. Знаю їхні темні страсті й помисли… Не здатні вони на сей подвиг.

 Він повернувся до барона:

— Може правий бургомістр ? Ваші вої  життям на полі брані ризикують. Чи знайдеться хоч один, хоробрий?

Барон задумливо розглядав лезо свого кинжала ,який смертним сріблом виблискував в  мінливих тінях :
—-  Коли на січі лютій, то там часто життям нехтуєш, і страх долаєш . Якби відкрито — лицем до лиця з ворогом, то знайшлися б хоробрі. Щоб в лютому бою кров ворожу пролити … А щоб тебе як скотину зарізали ? - Він підняв очі .-  Це інша брань...Не наша.

— Ну, пана війта  за його людей можу й не питати, — єпископ перевів погляд на Гаррієтту. — Може, з вашої свити, знайдеться якась дівчина ? Чиста помислами?

Графиня холодно посміхнулася.
— Якби справа не стосувалася життя і смерті, то, можливо, й знайшлася б… Але тут ми не маємо права на похибку. Придворне життя сповнене спокус і насолод — і рано отруює жіночі серця…
 Похитала чарівною голівкою.

— Ні, немає.

Єпископ присів на ослін .

— Так я й думав. Ну що ж, схоже на те, що раз інших кандидатів немає — доведеться на це піти комусь із нас.

Всі мовчали.

- Припустимо хтось з нас погодиться ,- першою перервала мовчанку Гаррієта, - але,як ми зможемо впевнитися ,що мотив чистий ?

 - Саме для цього я закликав,пана мага сюди . – монах кивнув в сторону Шарама.

     Мабуть Шараму варто було б здивуватися ,але він не здивувся. Єпископами не завжди стають фанатичні дурні . Траплялися серед них дуже розсудливі та проінформовані.  Настільки ,що влада їх виходила далеко за межі Ордену .  Слухом земля повнилася  ,що не раз змінювали вони неугодних їм королів на більш поблажливих ,а вивідачі Церкви  вважалися одними з найкращих ..

— Саме так, пане Шарам. Мова йде про магію «Свічада», — єпископ усміхнувся.

 При інших обставинах Шарам можливо і побавився в нерозуміння ,але часу в них не було

— Бачу ви добре обізнані в магії. — усміхнувся він.

— Орден має бути добре обізнаним у всьому . –твердо заявив єпископ .- Життя тисяч людей від того залежить . Як і спасіння душ .

— А що це за магія? — намагаючись , удаваною цікавістю , прикрити занепокоєння, спитала Гаррієтта. — Вона небезпечна?

-  Будь яка магія небезпечна для душі людської ,бо заставляє не на Спасителя покладатися , а на людські химери  ,- розсудливо зауважив монах . – Та ця не відноситься до чорного чаровництва . І в країніх випадках, з дозволу Ордену, звісно ,допускається.

— Ні, — заспокоїв Шарам. — Абсолютно безпечна. Бо для її  застосування  потрібно добра воля людини. Без цього вона не спрацює.

— А для чого вона? – графиня мило посміхнулася

- Намір людини показує . Якщо чистий —  бачиш води потік  кришталевий  - не затемнений . Якщо нечистий – то каламуть з’являється. – Шарам глянув на монаха .- Пан єпископ може підтвердити . Навіть Орден іноді користується нашими послугами .

- То було в особливих випадках ,- неохоче визнав єпископ , - коли старців прозорливих не було поруч. А рішення потрібно було приймати швидко .  Це виключення в особливих випадках – а не одобрення і схвалення чаклувань..

Гаррієтта наче заспокоїлася. Чи це Шараму здалося?

— Дурниця якась це все, — втрутився роздратовано  барон. — Якісь чари, видіння, тумани… Марево не реальне .. Надіятися можна лише на щось правдиве   … От як  на сталь цього клинка …

 Він підняв лезо на рівень очей.. Всі глянули на його холодний відблиск

 На щось реальне.  Як лезо . Або як цей тривожний розпачливий корабельний дзвін, що глухою луною рознісся кораблем.