1. Кінець

Смертні тіні прийшли з першими поривами ранкового вітру. Це був не той бадьорий морський бриз, що сповнює свіжістю, силою та спрагою до життя, а затхлий, гнилий дух Сірих Драговин, що наповнює серце чорною безнадією, а руки - немічною слабкістю.

   Прийшли з першими важкими краплинами дощу. Не того, що омиває й очищає,  після якого повітря стає чистим і прозорим… Прийшли  з мжичкою застояних, трупних боліт, яка  зеленявими патьоками, повільно, важко, з пінним булькотінням сповзала з низьких брудно-сірих хмар, залишаючи на камені масні плями…

  За меривом прийшов туман. Сирий, густий, труйний… Обволікав міські вулиці та будинки, брудносірим клоччям забиваючи ніс, сльозячи очі, стаючи шкарублим клубком у горлі…

  А вже за тінями прийшла і сама смерть. Ховаючись, не кваплячись, крок за кроком   смакуючи - розходилась павутинням тріщин та оплутувала блідо-сірою цвіллю муровані стіни кам’яниць, точачи шашелем та гниллю дерево халуп, з’їдаючи червінною ржею коване залізо… А якщо живе ,щось, не встигало втекти - то й плоттю нещасної душі ласувала …

  Чорномаг з’явився зі сторони східної брами. З тієї доброї, зі столітнього дуба, оббитої дюймовим залізом брами, з якої він рушив за місто  тиждень назад… Сповненої тоді гамором базарної юрби, що йшла на торговисько, сердитим окриком опецькуватих, дебелих міських вартових та сміховинням хвацької босоногої дрібноти, що ласим оком приглядала, що де погано лежить…

 Пройшов крізь залишки воріт - струхлявілих, похилених, з дірками в добрий кулак, - одна частина яких ще ледь трималася на зіржавілому рипучому завісі, що, ніби оплакуючи свою гірку долю, жалібно стогнав при кожному протязі. Переступаючи через, розкидані в безладному поспіху втечі, шмаття одягу, череп’я посуду, залишки реманенту, зруділі, в дірках остови мечів та кольчуг.

  Уважний погляд мага вловив навіть кілька зотлілих тіл — матері, що навіки схилилася над маленьким згортком у закутку; стража, що звисав з бійниці сторожової вежі; торгівця, що довго вагався між життям та крамом ,та так і лишився навіки між мішками з добром…

  Вловив та не стишив маг ходи - помочі вони вже не потребували, хіба побожного інока, що відмолив би у Спасителя їх загублені душі…

  Бачив й інших - тіні тих, недоступних звичайному людському оку, жителів Сірих Драговин, що банькували на нього з порожніх очниць вікон чи затінених провулків. Власників довгих мацаків, викривлених пазурів, зубатих пащек і напівзотлілих кістяків - і ще багато такого, чого,що навіть  п’яниця в запійному страховищі не зобачить…

  Йшов і не озирався назад – навіть, коли яке, зовсім позбавлене лишків розуму, мертвяччя кидалося на нього зі спини, бажаючи відвідати таких смаковитих, паруючих людських нутрощів, - бо за мить спалахувало воно яскравим червоногарячим полум’ям від захисного оберігу  і спадало на бруківку масною темною сажею. Йшов до пристані....