Розділ 25. Пташка - в клітці, дівка - в дорозі

Гира

З передчуттям піймати синицю в руки Гира спустився ліфтом та досить швидко з’явився на підземній стоянці, де на нього вже чекав його особистий ескорт із трьох машин та невеликої групи захоплення, що складалася з його охоронців та начальника, що чергував біля ліфта.

- Доброго ранку, Анатолію Дмитровичу, - привітався начальник охорони та поквапився за Гирою, який прямував до одного з позашляховиків, що очолював його автоколону. - Машини подані, команда в повному складі готова.

- Вільний! - Сказав холодно бос, не зупиняючись, мимоволі поправляючи свої манжети та запонки на рукавах.

- Не зрозумів? - Оторопів начальник, відчуваючи одним місцем щось недобре.

Температура його тіла різко почала підійматися, що було неприйнятним навіть для такого бувалого солдата та колишнього офіцера СБУ.

Після цих слів Анатолій зупинився, демонстративно потер кулаки, а потім сховав їх подалі в кишені своїх штанів, аби ненароком від злості не привалити пустоголового тугодума-начальника своєї служби охорони, якого у своїх думках вже давно звільнив.

- Що не зрозуміло, Пашо?! - Став як викопаний біля машини, де Віктор вже відчинив задні дверцята та мовчки чекав, поки бос сяде. - Послухай, - око Гири нервово сіпалося, та він все одно старався тримати себе в руках і не дратуватися ще більше, - якби не мій борг перед тобою, я вже б давно закатав тебе в асфальт за твою некомпетентність! - Голос його був сталевий та різав по живому. - Не думай, що якщо одного разу ти піймав за мене кулю, то тепер я буду закривати очі на твою профнепридатність. “Вільний” кажу! - Випнув очі та роздратовано витягнув нижню щелепу, дивлячись прямо на Павла. - Вважай, що відсьогодні ти пішов на пенсію, а я віддав тобі борг...

- Я... - Хотів, було, щось заперечити та вставити кілька слів на свій захист Павло Сергійович, але Гира був непохитний, мало того, великий бос давно вже все вирішив і навіть не бажав чути щось у відповідь.

- Ти зараз же збираєш свої манатки та валиш куди подалі, а якщо тобі щось не зрозуміло, то ми будемо розмовляти інакше! - Це був останній цвях у домовину, в якій поховають залишки від бувалої роботи начальника охорони. - Вітю!

- Так, босе, - Віктор швидко підійшов та вирівнявся, як струна.

- Переймай естафету, - Анатолій кивнув на Павла, який був наче у воду опущений, боячись сказати щось наперекір, аби з цієї води пізніше сухим вийти. - Тільки знай, - Гира поглянув на хлопця так, наче свердлив його, - схибиш один раз — вважай, що підірвався. Шансу більше не буде!

- Добре, босе! - Віктор не знав, радіти цьому чи журитися.

Таке швидке підвищення у стрибку через голову з одного боку лестило молодому та амбіційному хлопцеві, а з іншого — поклало на його плечі велику відповідальність та відсутність можливостей на помилку. Тож Віктор не подавав жодної емоції відповідно до змін, а от Павло Сергійович, який буквально декілька хвилин тому позбувся гарної посади, проявляв найяскравіші емоції, які посилав не так на Гиру, як на молодого шмаркача, який, по суті, підсидів його законне та заслужене місце. В його очах палахкотіла злоба, презирство та ненависть, якими він рясно нагороджував молодика.

Анатолій ще раз кинув недбалий погляд на минулого працівника та сів на заднє сидіння, двері якого швидко зачинилися. Віктор сів на переднє сидіння, поруч з водієм, і машина зірвалася зі свого місця, залишивши Павла Сергійовича при розбитому кориті. Хоча, з іншого боку, йому як нікому пощастило, бо від Гири просто так ніхто не йде та не звільняється, а тут відпустили у вільне плавання живим та здоровим. Нонсенс, як не крути, — треба бодай цьому радіти.

Сидячи на задньому сидінні позашляховика, Гира нервово потирав долоні і читав інформацію, яку щойно передав йому Віктор. На фотографіях, що, ймовірно, були взяті із соціальних мереж, красувалася приваблива дівчина двадцяти чотирьох років. Гарна струнка красуня з каштановим волоссям та зеленуватим відтінком очей, приємно усміхалася на кожній світлині та заманювала своєю природною красою.

Анатолій піймав себе на думці, що ця зеленоока кішечка однозначно потріпала багато сердець і що навіть йому, бездушній тварині, шкода буде м'яти таку квітку, яка, на його думку, народжена для неземних утіх.

- Приїхали, босе, - Віктор повернувся та перебив думки свого начальника.

- Добре, - задоволено поговорив Анатолій в передчутті скорої зустрічі з красунею.

Вони вийшли з машини та попрямували до під'їзду старої багатоповерхівки, стіни якої були частково облуплені, а й подекуди виднілися невеликі тріщини. Цей блощичник нагадав Гирі давно минулі роки в холодних та старих стінах інтернату, куди він не хотів повертатися ні в реальному світі, ні у снах. Він розстебнув верхній ґудзик сорочки, відштовхуючи неприємні спогади минулого життя, та втягнув в себе повітря, розуміючи, що навіть запах, що кружляв у повітрі, повертав його у сірі та сирі стіни з цвіллю та до ліжка з твердими скрипучими пружинами.

- Це точно тут? - Запитав бос новоспеченого начальника своєї охорони, напружено піднімаючи брову.

- Так, - відповів Віктор. - Наші хлопці вже дві години чергують тут, аби не впустити ціль. Вона зараз живе у знайомої, хоча знімає квартиру в іншому районі. Ми покопалися трохи і знайшли цікаву інформацію. - Продовжив доповідати Віктор і бачив, як лице начальника мінялося від похмурих тонів до більш задоволених. - На її ім'я на завтрашній вечір є квиток до Шрі-Ланки та путівка на одинадцять днів. Думаю, вона збирається в аеропорт саме звідси.

- Пташка хотіла полетіти? - Задоволено та єхидно промовив Гира, розуміючи, що цього разу він прибув вчасно. - Тепер хіба що через вікно, - протягнув він далі, піднявши голову догори, вдивляючись у вікна та балкони багатоповерхівки. - Який поверх?

- Сьомий.

- От і політаємо... - На його лиці заграв звіриний вишкір.

Бос зайшов у під’їзд, а за ним один за одним рушив міні-загін з п'яти високих та коренастих, як на підбір накачаних молодиків у темно синіх костюмах та з міні-радіоприймачами у вухах.