Розділ 24. Одну знайшли

Гира

Вікна в кабінеті Анатолія Гири виходили на північний бік міста, і зранку тут було по-особливому затишно. Сонце не засліплювало кімнату і дарувало їй приємну прохолоду, в той час коли на вулиці вже потроху підіймалася температура.

Пірнувши повністю в свою одержимість, Анатолій Дмитрович вперше в житті залишився на роботі та, так би мовити, переночував у своєму кабінеті. Звичайно, було важко назвати ночівлею той момент, коли він під міцним пійлом майже відключився на шкіряному дивані в надії отримати дзвінок про те, що його люди вже знайшли Горову та везуть жадану дівку до офіса. Для нього поїхати додому та очікувати результату, розвалившись у ліжку, було з роду відпочивати під парасолькою з коктейлем в руках під час полювання на вепра. Це не тільки здавалося абсурдом, а й відбивалося у нього в голові. Нічого страшного, і це витримає. Гира знав — що більше він вкладає своїх сил та емоцій у це полювання, то солодшим буде його тріумф від досягнутої мети.

Відкривши очі та втупившись у стелю, він лежав та обмірковував чому йому — людині, яка має стільки ресурсів, знайомств та грошей, — так важко знайти просту дівку, яка бентежить його думки.

Можливо, в неї є покровителі, які переховують дівчину під своїм крилом? Не може ж бути, щоб саме дівчисько так майстерно ховалося від нього і ніде не показувалося!

Ці думки були для нього нестерпними та дратували. Нервово пропустивши пальці крізь свою шевелюру, Гира зло видихнув та зрозумів, що його настрій ще з вчорашнього дня спаскудився і з кожною годиною прибивався до підлоги ще більше, а тіло нило навіть не від шкіряного дивана, який слугував йому сьогодні за ліжко, а від своєрідної напруги, яка ніяк не відпускала його.

На годиннику була приблизно восьма, коли двері кабінету з тихим скрипом відчинилися і через них неквапливо зайшла його секретарка Зіна, яка, не озираючись, швидко та цілеспрямовано попрямувала до столу свого начальника. Думки великого боса миттєво перемкнулися на високу красуню, а очі жадібно слідкували вже за своєю жертвою.

У руках симпатичної дівчини з пухнастим нарощеними віями було декілька тек з документами на підпис, які вона завчасно приготувала для свого боса, аби до його приходу все було готове. Звичайно, дівчина і подумати не могла, що, повернувшись на вихід до своєї приймальні, вона побачить Анатолія Дмитровича власною персоною, бо такого ніколи в житті не було, щоб він ось так рано приходив на робоче місце, або взагалі залишався в кабінеті на ночівлю.

- Ой! - Зойкнула дівчина від неочікуваності і явно злякалася працедавця, який вже піднявся з дивана та злісно споглядав її.

Таким свого начальника Зіна ніколи не бачила. Його одяг був пом'ятим та розхристаним, не свіжим, тобто вчорашнім, а з-під розстебнутої сорочки виднілися спокусливі кубики пресу. Волосся шефа стирчало у різні боки і, по суті, надавало цьому досить симпатичному чоловіку своєрідної милості і якогось спокусливого шарму. Аби Зіна не знала свого боса, вона вже б давно розлилася в привітний усмішці, як одна з багатьох шукачок добре прилаштуватися, яка ще з дитинства мріяла вийти заміж за принца, та швидко б закохала нещасного в себе. Втім, дівчина добре знала виродка і розуміла, що подібні вчинки тільки погіршать її становище, бо з вогнем грати не можна. Мало того, вона боялася його, розуміючи, що і піти з роботи просто так не може, бо від Гири не йдуть за власним бажанням. Ніхто не кидає його і не тікає, бо цей звір вислідить та покарає за подібне нахабство. Тож, коли вона його тут побачила, в її очах запанував лише страх, а думки швидко заполонилися схемами “яким чином вийти зараз сухою з води”.

- Вибачте, - залепетала дівчина, схопившись рукою за серце, - я не знала, що Ви тут.

- Не вибачаю, - загарчав Гира, як звір, і дівчина зрозуміла, що пахне смаженим.

Бос явно був не в настрої і вона не хотіла потрапити під гарячу руку, тож автоматично позадкувала, а вже через декілька кроків вперлася в його стіл.

- Стій на місці! - Холодним голосом, що вже обпікав її шкіру, скомандував начальник і побачив, як його підопічна вп’ялася руками в дубову стільницю в надії приховати страх та отримати якусь опору, бо її ноги підкосилися.

"Ну все! Попалася!" - зі звіриним оскалом пролунало у нього в голові. Бос тріумфував, бо бодай одну дівку він сьогодні піймає та покарає як слід. Тим паче йому неймовірно подобалося це видовище, що від одного його погляду Зіна майже мочилася окропом. Зараз він відчував у собі силу, міць та владу над дівчиною, яка боялася дихати від його погляду.

- Я... Я... - Старалася щось сказати секретарка, не в змозі проговорити й слова, а потім зібралася та тремтячим голосом вимовила: - Я принесла Вам документи на підпис. Юристи вже все перевірили та передали на завірення.

- Ти була поганою дівчинкою... - Анатолій піднявся та, як справжній звір, з оскалом і бісиками в очах почав повільно підходити до дівчини, яка нервово стріляла очима до дверей, сподіваючись вирватися. - Навіть не думай, - протягнув він далі своїм низьким вже майже хриплим від хіті голосом, випереджаючи її необдумані дії. - Ти ж розумієш, що з кабінету просто так не вийдеш?

Дівчина кивнула і здалося, що у неї в очах почала збиратися волога. Даремно вона так. Гиру це збуджувало ще більше. Він дуже швидко зменшив відстань між ними, з твариною силою підняв її, посадив на свій широкий дубовий стіл і почав розводити ноги переляканої Зіни, яка боялася навіть поворухнутися. Її довга спідниця, що закінчувалася біля колін, зовсім не сподобалася йому, тож за один ривок збуджений бос розірвав її знизу доверху, оголюючи стегна дівчини та відкриваючи своєму погляду мереживну чорну білизну, від якої Анатолій оскаженів ще більше та накинувся на секретарку, вчепившись у бідолаху зубами, залишаючи на її шиї від них сліди.

Зіна зашипіла від болю та рефлекторно виставила перед собою руки, і цим розізлила боса.