Розділ 23. Невтішні новини

Даніель

Я тримався за свою щоку, що червоною трояндою обпікала шкіру, яка ледве не луснула під долонею Емілії. Така тендітна дівчина і такі задатки воїна, хоча і приховані під пластом комплексів, ймовірно, зумовлених дитячими травмами. Вона ще та бестія, просто поки що зовсім не знає про це, бо в повній мірі не відкрила свої таланти. Вона народжена бути переможницею, бо це тече в її крові, що передається від батька сину чи, у її випадку, дочці.

Гарно ж вона мені вліпила, з усього дуру, і цього разу нічого не зірвалося поруч та не тріснуло, а значить — адаптується, звикає, приймає себе та мене поруч, починає контролювати свої емоції, потроху відділяти їх від "Іскри". Шкода, правда, що не встиг вп’ятися в її пухкі та спокусливі губи... Ну, нічого... Почекаю, поки сама прийде, так би мовити, нагуляю апетит, аби десерт ще смачнішим став.

Облизнувся в передчутті.

Емілія, Емілія...

Така норовлива — так і хочеться приструнити, поставити на місце. Невже бестія не розуміє, що своїми вибриками ще більше мене спонукає до непристойних думок? Я і раніше нерівно дихав до неї, а зараз, коли ми так багато часу проводимо разом, — мій розум і тіло наче магнітом притягує до неї.

Її запах розбурхує. Ось сьогодні не міг стриматися, аби не втягнути в себе аромат її шкіри, такий солодкий та чуттєвий. Придумав уроки самозахисту, аби добитися свого, відчути тепло її шкіри, затиснути в обіймах і не відпускати. Так, по-дитячому, таким обманним способом, та все ж дієвим.

І отримати ляпаса від неї мені було за щастя, наче в такий спосіб ми стаємо ближчими одне до одного. Дитячий садочок та й годі, але я готовий у нього грати, допоки Емілія повністю не розбереться у сумбурі своїх почуттів.

Доки ти будеш гратися зі своїми почуттями, Еміліє?

Коли зрозумієш, що ти вже моя?

Пострибай, кізонько, мені тільки в радість наглядати за тобою. Ти така особлива та жадана, коли бентежишся, коли червонієш від власних хтивих думок, від яких тобі самій страшно. Уявляю, про що ти там думаєш, на що спокушаєшся...

М-м-м...

Аж самому спекотно стає від такого збудження. Не знаю навіть, як я витримав це все, та сам не зірвався вночі та зранку, коли вона стояла надо мною, сповнена хтивої жаги та скована дурними упередженнями. Я відчував, як палало її тіло від збудження, і я сам згорав від цього і перероджувався як фенікс.

Саме так. Ця дівчина спалює вщент усе те, що я тримав у собі роками, міняє мене. І я цьому радий, бо не відчував себе настільки живим, відколи помер мій брат. Вона заповнила собою ту порожнечу від втрати дорогої мені людини, наповнила її яскравими емоціями, відвертими почуттями. Вона така особлива і навіть не здогадується, яку роль вже грає у моєму житті.

І я не поступлюся. Емілія вже моя — вона частина мене, і я готовий говорити їй це відверто, правда, трохи переживаю за її реакцію, бо спокусливій красуні перед тим як прийняти щось, обов’язково треба впертися та показати свій демонстративний протест, навіть якщо це буде логічним та правильним. Головне — брикатися.

Думаю про неї, і усмішка на обличчі розцвітає сама собою. Емоції переповнюють та виходять назовні. Я живий як ніколи.

- Бачу, тобі сподобалося, - уїдливо протягнула дівчина, впіймавши вираз мого обличчя. - Ще раз зарядити, аби вирівняти тон?

Виразка... Моя виразка... Такою своєю поведінкою вона мене і запалює. Сам не зрозумів, коли вона почала приваблювати мене в такому тоні, розпалюючи багаття, яке я сприймаю аж ніяк не інакше як жорсткий флірт.

- Ти ж наче говорила, що не зможеш вдарити, а тепер хочеш повторення?

- Передумала, - ніби прожувала, - нічого за буйки запливати!

То я ще не запливав, а так хочеться, аж шкребе зсередини. Аби вона не відчувала те саме, може, мені б легше було, а так — одна мука, ходжу, як по лезу, боюся не втриматися та зірватися, переступити рамки пристойності та робити ці непристойності, допоки серце не вискочить з грудей.

- Дубль два? - Запитав її та моргнув грайливо, даючи зрозуміти, що це ще не кінець.

Стоїть і казиться, а головне — мовчки, як ніколи. Невже злякалася? У мене від цього аж слина тече. Ковтнув та знову попрямував до неї, аби продовжити ігри в кота та мишку, а вона відходить потроху, сторониться.

Що ти зі мною робиш, мишко? Я ж такий голодний!

Обійшов свою здобич з одного боку, і тільки хотів накинутися, як годинник на руці завібрував, інформуючи про електронний лист, на який я довго чекав. Грайливий настрій пропав так само швидко, як і з'явився, а на зміну йому прийшло хвилювання, приправлене цікавістю.

- Я зараз прийду, - проговорив до неї холодно, не вдаючись у деталі, а Емілія тільки кивнула та тяжко видихнула, наче тягар з плечей скинула.

Дідько! Так невчасно для мене і фартово для неї. Ну, нічого, ми своє надолужимо, коли буде сприятливий час.

Забіг до будинку і зразу рвонув до ноутбука, який лежав на журнальному столику, та відкрив електронний лист з прикріпленими файлами до нього.

Що більше я вчитувався у інформацію, яку мені вислав один із детективів, що працював на нашу сім'ю, то більше волосся на моєму тілі ставало дибки. Мене проймала емоція, яку я вже багато років так сильно не відчував.

Страх.

Він випалював зсередини, підходив до горла та душив, як зашморг, обпікаючи шию та відбиваючи в скронях.

Зараз переді мною відкривалася постать людини, що стояла за плечима Гоши Капана, якому я ще вчора роздробив кістки на руках. Інформація сторінка за сторінкою складалася в головоломку та вимальовувала загальну картину його боса — людини, яку важко було назвати людиною взагалі.

Спраглий до влади, одержимий своїми бажаннями, він не мав нічого святого. Колеги по бізнесу та підлеглі його до смерті боялися, а інші обходили стороною, від гріха подалі. Він тримав пів міста під собою і цього йому було недостатньо, бо з кожним днем ненаситний дедалі більше розширював свою владу, поглинаючи всіма правдами та неправдами бізнес навколо своїх володінь. Та і це не було найстрашнішим. Найбільше мене хвилювала його нездорова, я б сказав, хворобливо-маніакальна жага отримувати йому не належне, переступаючи всі можливі та неможливі кордони, закони і принципи.