Розділ 13. Детектор брехні

Емілія

Найбільший спалах емоцій був уже давно позаду. Він приніс незначне полегшення та багато зруйнував на своєму шляху. На підлозі все було розкидане в різні боки в разючій прогресії, починаючи від епіцентру вибуху. В тому епіцентрі зараз лежала я, чи те, що від мене залишилося. Не розумію, чому мені зараз так боляче. На моєму тілі немає жодної подряпини, а відчуття, немов мене безжально пошматували. Це зробив він! Це все зробив він! Він вбив мене! Вбив ті добрі емоції та почуття прямо в зародку — лише трьома словами. Тими словами, які я хотіла почути, тільки-но розплющила свої очі у морзі, але й тими, які я не хотіла чути саме від нього.

- Ти вбив мене! - Ридма ридала я на холодній підлозі в позі ембріона, бо на інше вже не було сил.

Даніель підійшов та нахилився над моїм обм’яклим тілом. Ні краплини жалю в очах, ні страху, ні переживань, ані сорому — пуста, бездушна личина! Через сльози дивилася на нього і шкодувала про те, що не покалічила його щойно, адже підступний диявол навмисне спровокував мене, і наперед знаючи, що відбудеться, — виставив перед собою енергетичний щит, подібний до того, який я зробила несвідомо.

- Я сказав тобі точно те, що ти хотіла почути, аби втратити контроль, - у нього завжди все так просто. Невже не розуміє, що я не така бездушна, як він? - Тепер ми точно знаємо, що твої сили повністю переплетені з емоціями, і те, що минулого разу було в полі, — було невипадково. Ти — ходяча бомба, Еміліє. І якщо не навчишся керувати собою, то, як мінімум, покалічиш людей, які тобі дорогі. Можливо, ти зможеш прожити без пригод день, тиждень чи рік — неважливо скільки, та настане той день, коли хтось необачно виведе тебе з себе. І що тоді? Чи пробачиш ти собі?

Його слова були логічними, але такими холодними. Він хотів отримати результат, і він його отримав. Та якою ціною? Найстрашніше те, що я вже давно його пробачила. Простила свідомо і несвідомо. Вже тоді, коли він переступив поріг нашої квартири, тоді, коли вперше поставила це запитання, тоді, коли знову він зробив мені боляче, і зараз.

- Чому я?! - Щоб собі не думала, та завжди поверталася до цього питання. - За що?! За що ти так мене ненавидиш?! Що я тобі зробила?! Де перейшла дорогу?! - Моє лице потонуло в сльозах та опухло від пекучої солі.

Я не могла і не хотіла на нього дивитися, але відчувала тепло його тіла поруч, відчувала його енергетику і те, як вона бринить у просторі напівпорожнього ангара.

- Ти особлива, - ось так просто відповів чоловік з лицем янгола, але з нутром диявола і доторкнувся до мого волосся, відкриваючи своєму зору моє заплакане обличчя.

Для мене це була не відповідь, а його доторки обпікали пекельним вогнем. Не можна ось так зробити людині боляче, а потім торкатися до неї, наче нічого не сталося, ніби все пусте, немов нічого не варте!

Я відкинула його руку та підняла голову, ще трохи — і мовчки встала, збираючи докупи, як мені здавалося, крихти гідності, гордості та самоповаги. Напевно, у мене не було більше вибору, аніж просто піти геть і залишити за спиною все це, а в першу чергу — мого кривдника.

- Куди ти йдеш? - Почулося позаду.

У мене не було бажання відповідати, тож я просто пропустила ці слова повз вуха та далі попрямувала до виходу.

- Ти нікуди не поїдеш в такому стані! - Крикнув мені в спину Даніель, розуміючи, що я вже проходжу повз будинок у напрямку маленьких залізних дверей, які наче тільки й чекали, поки я відчиню їх та впущу в це холодне місце сонячне світло й тепло літа. - Я не дозволяю! - Крикнув він сильніше і його слова пішли луною як по ангарі, так і в моїй голові, відбиваючи там пекельний такт, під який вже почали витанцьовувати злючі біси.

- Я не буду тебе питати! Ти мені ніхто! - Різко повернулася я до нього, навіть не розуміючи, де знову з’явилися ті сили. Хоча чому не розумію? Моя злість була джерелом тієї енергії, з якою я ще не навчилася давати собі раду. Але саме ця сила дала мені сили наважитися та сказати те, що мене бентежило та з'їдало останній тиждень. - Піду пішки, якщо треба буде, та тільки не залишуся з тобою наодинці! Ти — клята бездушна машина, яка тільки й може заподіювати шкоду та завдавати болю тим, хто слабший за тебе! Ненавиджу тебе!

- Сама напросилася.

Я дивилася в його очі і розуміла, що він мене просто так не відпустить, але між нами вже був значний розрив, а до дверей залишалося зовсім трішки, а отже, у мене є шанс вискочити звідси та голосно зачинити за собою двері. Я хутко розвернулася та ще швидше пішла до дверей, майже побігла, але мить — і відчула вже знайомий пекучий біль на лівій руці від залізної голки.

Як ви думаєте, що це було?

Звісно, він ще не навчився заспокоювати мене чимось іншим, аніж транквілізатором, і щоб ввести його в мене йому не обов’язково було стояти поруч. “Іскра” допомогла йому отримати бажане.

Я розплющила очі і зразу зрозуміла, де перебуваю. Простора кімната, схожа на прозорий куб, що підсвічувалася по периметру зовсім легеньким світлом, і велике ліжко із занадто зручним матрацом, а поруч — тепле тіло. Напевно, вже давно ніч. Скільки ж я була не при тямі?

Як і раніше, з пробудженням я не повною мірою могла відчувати своє тіло, та відчувала його руку на своїй талії і його запах, той самий, який сьогодні відчула на футболці. Ось він — чоловік, який впав на мене з неба та розтрощив усе навколо. Він просто лежав поруч та сопів майже на вухо.

Даніель трохи поворухнувся, а я затамувала подих в надії не порушити його сон. І що я за дурепа така! Буквально недавно виплескувала на нього бруд, злилася, а тепер боюся поворухнутися, аби не порушити цього моменту. Точно хвора! Хвора, яка не має самоповаги! Ні! Цього не буде! Я не буду підкорятися йому, як приручена тваринка, яку можна приспати кожен раз, як тільки вона втрачає самоконтроль!

- Забери від мене свої руки, - сказала я різко, та не так, як насправді вимальовувала у своїй голові. Мій голос був слабким, а в роті пересохло. Відчуття були схожі на ті, що після перепою та алкогольної інтоксикації.