Єдина

Коли ми беремо до рук книгу, ми гортаємо сторінки і бачимо, що вона заповнена, немає чистих сторінок, і відкриваючи її ми вже знаємо, що дізнаємося щось нове чи смішне, чи за допомогою книги ми потрапимо у світ крутих пригод. Кожна книга має ціль чи мету. Але, якщо книга пуста? 
Колись жила на світі звичайна книга. Вона була геть пустою. На ній, в ній, нічогісінько не було, ніяких записів. Вона подивилася на титульну сторінку, відкрила себе посередині, почала гортати з початку, зайшла в кінець і жахнулася, питаючи себе:
-Чому я пуста? Напевне я маю бути хоч з якимось записом. Нічого не розумію. 
Вона вирішила пошукати такі самі книги як і вона сама, і подивитися, чи дійсно вона лише одна без ніяких записів. 
Отож, відправилася вона на пошуки заповнених книжок, щоб зустріти бодай кого, для того, щоб допомогли їй зрозуміти, чи дійсно вона одна так і залишиться пустою. 
Йшла вона по вулиці, не натрапляючи ні на кого. Сіла на лавочці та й сидить. Аж раптом, гримнув грім. Небо вмить стало дуже сердитим. Важкі краплі холодного дощу почали падати на сухий асфальт. Книга подивилася на небо, але не поспішала вставати, щоб сховатися. Сторінки почали робитися вогкими та важкими. Тут вона почула голос, який роздавався десь поблизу. Сидячи на лавочці, вона побачила як їй хтось махає. Недалеко від лавочки під деревом була велика дерев'яна коробка, схоже трохи на маленьку хатку. І справді, там жив великий і старий пес. Він махнув книзі лапою і крикнув : 
-Іди сюди. Намокнеш же. Гляди букви повистрибують, не буде що і читати, давай хутчіш зістрибуй і біжи сюди. Книга, яка гарненько примокла, зістрибнула з лавки і побігла в хатку до собаки. 
-Ну привіт. Посиділа б ще з півгодини, кажу, змило б усі літери. Була б чистою. - собака намагався пожартувати з книги. 
- А я й так пуста. - відказала книга. 
-Як це пуста? - здивовано промовив пес насупивши і без того сиві брови, які завжди здавалися грізними.
-Отак. Сам подивись. Вона покрутилася повільно, а тоді знову стала обличчям до пса. Відкрила першу сторінку, відкрила посередині, ну і звичайно заглянула в кінець, сіла на м'яку ковдру, а потім мовила  розчаровано: 
- Бачиш? Геть нічого. 
-Як так? - пес ще здивованіше поглянув на книгу, потім продовжив, -  Всі книги мають бути з літерами. Я коли бачу когось з книгою, всі вони їх читають, бо там є літери, є звичайно і малюнками або схеми, але в основному це літери. Повір, а бачив я багато книг. Я ж старий пес. Живу тут півжиття. - книга уважно поглянула на нього. 
- Ось там, - пес вказав лапою на велику будівлю, 
- Там стара бібліотека. Там дуже багато книг. Повір, дуже багато. Я колись там жив. Але, люди, які доглядають її, дуже хвилювалися, коли побачили мене там. Бо думали, що я можу порвати книги, наче кіт, чи ще гірше, вилягтися на них всіх, знаєш? - пес засміявся. Книга теж усміхнулася. 
-Тоді вони ось побудували мені хатинку, теплу,затишну. Постелили, щоб мені м'яко було спати, годують мене, годі й казати, я не скаржуся. Ой, щось я відійшов від теми. - пес трохи засоромлено відхилив голову, а книга засміялася. Так от, я до того, що всі вони були з чимось. Пустих я точно не бачив. - стверджувально відказав пес. - Тоді, я мабуть якась неправильна книга, - вона сумно схилилася.
 -Годі, забудь зараз про сум. Ти знаєш, сум інколи допомагає, коли ти не знаєш що робити. Це як підказка, як далі діяти, але постійно сумувати не потрібно. Можливо в тебе ще все попереду? Можливо хтось має тебе заповнити? Я і таке бачив. Люди сидячи на лавці, брали великі книги і щось писали в них. - книга знову подивилася уважно на пса. В кожного є своя ціль чи шлях. Ти можеш навіть про це не здогадуватися. - пес вмощувався зручніше на теплій ковдрі. 
- Я б хотіла побачити ті книги, можливо є такі ж самі як і я, пусті, які чекають, щоб їх заповнили. А можна мені туди піти і подивитися? - книга поглянула на пса, 
- Хм...ти знаєш, я там давненько не був. Але, думаю, старого друга вони не проженуть. - він злегка підморгнув, а книга всміхнулася. 
Перечекавши дощ та коли трохи підсохне після гарного дощу,  пес і книга вийшли з хатки і попрямували до старої бібліотеки. Пощастило їм через те, що були якраз вихідні, і туди напевне ніхто не загляне. Не можна сказати, що бібліотека була аж такою старою. Скоріше, скидалася на музей, про який всі знають, які розуміють його цінність, оберігають його, але навідуються лише щоб поглянути, чи все там в порядку. 
Отож, прийшли вони до будівлі, стали біля дверей і дивляться на замок, який наче так і промовляє "Не увійдете" і дражниво показує язика. 
- Почекай, ми ж не геть дурні, щоб йти через головні двері, правильно? - впевнено мовив пес. 
- Не знаєш ти старого Ронні. Ронні - так звали пса. Чому Ронні? Тому що, колись і в нього було не безпритульне життя. Була родина, з ним гралися і доглядали. Потім родина переїхала в квартиру і собаку викинули на вулицю. Ось він вже і живе на вулиці скільки себе пам’ятає. Малий постійно звав його так. Ось він його добряче і запам'ятав. 
-Я знаю тут чорний хід. Ходімо зі мною. Вони пішли. Прийшовши до задніх дверей, в яких від часу прогнила достатньо масивна дірка, до якої міг влізти не те, що щур, але й такий масивний собака як він, пес ліг на живіт та почав пролазити у дірку. Вилізши по той бік дверей, він весело відказав: 
- Га, що я тобі казав, старий Ронні не такий вже і старий. Проліз як завжди, заходь, ти так точно пройдеш. 
Книга зайшла, собака струснув з неї каплі, які впали на книгу зі стелі. Потім вони пішли вздовж відділів з книгами. 
- Ого, як їх тут багато. І всі вони заповнені? - здивовано сказала книга. 
-Ну принаймні, ті, які я бачив то так. - знизив плечима пес. 
Книга повільно ходила рядами і захоплено вдивлялася в ту велику кількість книг, які стояли один біля одного, ряди за рядами, полиці за полицями, так щільно наче підтримуючи один одного. І здавалося, що коли ти візьмеш хоча б одну з них, всі вони попадають, немов цеглинки. 
-І всі вони мають щось всередині? - книга подивилася на собаку. Той кивнув. Книга підійшла до однієї з нижніх полиць, вони призначалися саме для дітей, які б незважаючи на свій маленький вік, могли взяти будь-яку книгу, яка їм подобається саме для їхнього віку. Вона взяла маленьку книжечку, там були віршики для дітей з великими  малюнками. Книга захоплено вдивлялася в яскраві та великі малюнки, жадібно перегортала сторінка за сторінкою, вдивляючись в літери. Потім взяла книгу з подорожами, там було багато фотографій різних міст, гір, озер, ланів, пустель, тварин, усього, що тільки можна уявити на білому світі. Поклавши її, вона взяла іншу, там були цифри, графіки, лінії. Поклавши її на місце, вона сіла і заплакала. Пес побачивши, що вона плаче, підійшов до неї і вмить став підтримувати: 
-Ну, чого ти? Не плач, кому кому, а тобі плакати не можна геть. 
- Всі вони заповнені, в когось гарні малюнки, в когось дивись, лінії якісь, в когось просто літери, але всі вони не пусті. - схлипуючи відказала книга. Пес легенько сів біля книги та почав говорити: 
-Я тобі розкажу одну історію про себе. Поглянь на мене.Ти бачиш мене старим псом, яким я і є. Але подивись на тих всіх собак, які гуляють по вулиці зі своїми господарями.
Всі вони в гарному ошийнику. Всі вони живуть в гарних будинках, в теплих, їдять кожного дня гарну, смачну їжу. Їх купають, вони не сплять в будках на вулиці як я. Але що я можу зробити з цим? Нічого. Я лиш можу бути вдячним за те, що я маю. А маю я достатньо для того, щоб жити нормальним життям. Ось подивись на мене, - книга подивилася на нього, він висолопив язика, показав їй і зробив смішну морду. Вона засміялася,
 - Отак краще, коли ми з тобою починали нашу розмову, я тобі казав, що в кожного своє призначення. Знаєш, в кожного мабуть таки є своє призначення, чи якби це назвати не знаю. І в тебе воно є. Ти ось поглянула на книги в яких малюнки чи цифри, вони не пусті, але зараз вони не приносять нікому нічого,вони просто лежать на полицях. До цієї будівлі ніхто не навідується. А ти так засмутилася. Може в тебе ще яскравіше життя попереду ніж в цих всіх книжок, що тут є. 
Книга витираючи сльози подивилася на пса злегка йому усміхаючись.   
Спершись на одну з полиць, пес почухав лапу і від його рухів, ряд з книгами вмить заколихався. Подивившись боязко на ряд, який колихається, він прикрив очі лапою.  Але одна з книг впала прямісінько на підлогу біля пса і книги, утворивши певний шум в приміщенні. 
-От дурний Ронні. Треба ж було йому почухати ту лапу, хай тобі грець. Хоч би ніхто не прийшов. Видурять мене, ой видурять. - він так і не зняв лап з очей. 
Потім вони поглянули на книгу, яка впала. Їх увагу привернули картинки, що супроводжували текст, який був у книзі і складався з текстових бульбашок, щоразу, як хтось починав говорити, чи ба навіть думати. На картинках було зображено малюнки, де в дівчинки, коли вона щось робила, записувалися всі її події у велику книгу, яка мала назву “Книга життя”.
-Бачиш? Я ж казав є такі книги, які пусті до певного моменту. А потім в один момент вони заповнюються. Можливо ти одна з них, - захоплено відказав пес.
-Можливо і я можу бути чиєюсь книгою життя, - книга з надією поглянула на пса.
Раптом звідки не візьмись, посередині підлоги почав утворюватися маленький вихр, він був таким світлим і його сила все швидшала, він ставав все більшим і більшим. 
-Такого я ще в своєму довгому житті не бачив, - злякано відповів пес подивившись на книгу. Вони стояли допоки він не утворився у вигляді великого вихру, який на диво, не захоплював нічого, ані книг, ані будь-чого, що було там у тій кімнаті. Цей вихр помаленьку підходив до книги. Пес намагався підійти і побачити зблизька, торкнутися, що то є таке. Але, вихр його ніяк не торкався і ніяк не реагував на “дотики” собаки. 
Проте, вихр все впевненіше підходив до книги. Пес це помітив, а тоді відказав: 
-Мені здається, це пов’язано з тобою, мабуть ти комусь потрібна і нарешті будеш заповнюватися, - пес лагідно посміхнувся до книги, а вона в свою чергу захоплено подивилася йому в очі і злегка усміхнулася. І в неї знову з’явилися сльози. Вихр все впевненіше підходив до книги і коли майже підійшов до неї, пес крикнув: -Сподіваюсь, ти будеш однією з найяскравіших книг, які я колись бачив і ось нарешті починається твоє призначення і твій шлях. 
Вихр остаточно близько підійшов до книги піднявши високо в своєму круговороті. Вона і не встигла подякувати псу за його добре ставлення та за його добрі слова їй.