Повіт 2

Це місце буле дивним. Я все стараюсь прогулюватись бути на свіжом повітрі та відвідувати місця, але воно не таке. Він був занадто білим. Я ще не бачив таких білих місц в такому контексті. В цьому невеликому магазинчику був тільки я й продавець. Мені довелося прошагать 12 шагов до полочки з щоденниками. Їх було багато. Не те що купа, а варіацій, всі вони були різні. Один чорний з надписю 7234, другий білий без надписів, третій різнокольоровий. Поглянувши в низ там буди щоденечки А6 й менше, але я вибрав тот що був посередині них. Він наче спеціально був так поставлений щоб з всіх маленьких записничків в середині була грамада така. Він був щось по типу тканьовим, але не таким як одяг, а тим як обшивка на самих різних предметах. Помимо цього його стрічково сіро-коричневий дизайн видавав ауру вірності. Я й не замітив як з ним вийшов з магазинчика. Наступна дорога додому пройшла в тих самих навушничках. Тут я й розпочав записувати свої досягнення які в мене були. Всі вони не виявлялі почуття гордості й по факту їх можна засунуть в один, але я їх поділив. За ними вже пішли амбіції та перспективи. В мене це зайняло одну сторінку, а далі його закрив.

" Ну звісно й я міг допомогти тобі, але в моєму випадку ти повинен щось зробити, щоб отримати своє, а не просто жити й кожен день отримувати смакотульку. Даю тільки за виповнену команду"

Я даже не хотів слухати його. Ні я розумію, що він це є, але душа но це було грубо чи просто прямо сказано без наводки. Наче він мене за людину не ставе й зовсім не має поваги.

"Ну, а хіба це не плюс? Нам не треба робити наводки к друг другу, а просто жити й указувати орієнтири"

Думаю ти маєш рацію в цьому питанні. Але все рівно мій щоденник допоможе збільшити ефективність. Так, що направшись мотивацією я приступив швидко до мого фрілансу. Также, як запал з'явився так він й пропав від мене. Але я розумів, шо так треба робити й працював тому, що знаю результат буде! Приблизно після 5 замовлень я закінчив. Місяць був повним його отражения наповнювало мої сірі очі. Вони були так гарні й прекрасні, що аж наповнювались світлом, стаючи по краям синіми, а потім й блактиними після чого наповнювали все око. Ці очі заслуговують на відпочинок. Коли я ліг мої очі так швидко захлопнулись, що я аж відчував почуття радості.

***

Наступні дні проходили як одна й таж фарба. Кожен день був таким однотоним єдине, що змінювалось це моє ставлення до них. Ця фарба з барвистих кольорів перетворювалась в сіру масу. Й правда той щоденник мене трохи й  радував, але чи так сильно? Але я все рівно благодарен йому. Так й проходили дні, неділі, але все не так уж й змінювалось. Хоч результат був більшим, а ніж в минулому, але вони не були такі масштабні, щоб їх помітити. Мої записи в щоденнику почали зменшуватись. З кожним одинаковим днем мені не залишалося писати в нього. Все це було! Тому записи з кожного дня деградували в раз два дня, а потім й в неділю. От цієї моєї покупки пройшов місяць, а то й більше вже сніг почав випадати, дерева обсипались, але результату такого як я хотів не було. Єдине в цьому всьому це те, що маленький прогрес є, але треба дивитися на першу сторінку й на останню. Може дійсно великого прогреса нема, але це все рівно краще, а ніж, щоб його взагалі не було й я стояв на місці. Помимо цього мої вечірні прогулки уйшли. Я тепер не гуляю, а відпочиваю дома. Я став тим з кого сміявся. Тепер я тот монстр, що після роботи сидить дома й деградує дивлячись в полоток без мисли. 

Все таки одного такого дня вечірнього грудня я пішов на подвір'я. Прогулюючись старою дорогою я помічав всі ці старі пейзажі. Вони якесь тепло в мені гріли. Все було так чудово! Й тут розпочинається тривога. Це було дивні почуття. Щось старе та знайоме. Настольгія, але кожен в нормальному розумі це не скаже. За цими всіма руїнами неможна настольгувати. Війна закінчилася 2 роки тому назад, але все те, що почував осталось. Якщо чесно думаю, що у всіх воно залишиться до кінця днів. 4 річна війна між Теранаєю з Ласковією закінчилась. Вона всіх коснулась. Хоч ми й оборонялись, але це не забрало тягар. По вулицям тепер ходят біло волоссі люди. Жінки, чоловіки та даже діти були сиві. Тепер когось встрітити з чорним, каштановим або світлим волосям рідкость. Хотілось сказати, що звісно якщо ти не дитина, але ці слова зарано сказані. Повинно пройти ще років 10-20, щоб можна було так казати. Звісно молодь, яка к 20 вже наполовину сива перефербовується. Можна побачити багато різних кольорів, хтось розовий, блакитний, зелений, але і більшості випадків це білий. Побачити біло волосого чоловіка тепер норма. Якби це було хоча б років 6-10 назад, то подивилися, як на неформальну особу. А тим паче якби це було при часи чорной імперії. Ох вона. Думаю саме через неї все розпочалось. Про неї я знаю тільки з розповідів дідуся. Вона розпалась років 30-35 назад. Чорна імперія це не її офіційна назва, але по назві можна зрозуміти, що вона з себе представляє. Якщо я не помиляюсь то назва Чорна імперія походе з скорочення ЧІ. А саме ЧІ це Чиліговський інтернаціонал. Чигіловський плюс минус зрозуміло це столиця Ласковії, а інтернаціонал втратив значення. Як я казав мій дідусь там жив, тому все що знаю це те, що він мені розповідав. Я маю на увазі не те що в кого спитай вони не знають, а те що я не довіряю. Більшість з них кажуть, що от там гарно жилося, була велика імперія, можна було пишатись. Ну а мій дідусь казав, що саме жахливе, що коли було. Сам він став жертвою тодішньої політики переселень. Саму зав'язку вона мала в тому, що з одних тереторій імперій людей перевозили на інші, а з тих так само в друге місце. Як я зрозумів суть в ньому була та, щоб людей убрати з рідних земель обірвати корені з нею. Тільки після смерті протея імператора ЧІ ця політика була припинена й тоді мій дідусь вернувся на рідну . Як він розказув результатів та політика дуже не принесла. Тільки наша мова обхватила чужі землі.

Дома я вже узнав, що то була навчальна тривога. Але навіщо мучати людей й давати вспоминати їм ті жахіття? На самом ділі ці всі спогади такі цінні. Коли я був малий дідусь розсказував, що треба лагяти в 8, а прокидатися в 5:30 й з ранку треба робити не тільки фізичну зарядку, а й  розумову. Якщо не помиляюсь він постійно кожного дня після зарядки робив легенькі примери з алгебри. Й одним з головних його правил було це те, що перед виходом на вулицю або на роботу повинно пройти не менше чим 2 години. Дійсно цікавий образ життя. Мабуть всі жайворонки, як він.