Замість прологу
Кубики вдарились об поверхню всесвіту і покотились нею світ за очі. Бо на жодній із граней не знайшлося місця для 0 ㅡ ідеального числа, яке втілює собою абсолютне нічого і тому є суттю всього. Суттю самого початку.
Нуль придумали індуси зі своєю найпасивнішою та позбавленою зайвих сакрально-театральних рухів релігією. Проте, ні, не придумали, а пізнали його. Відкрили як втілення наймогутнішого божества, якому чхати на вічну боротьбу добра та зла, бо добро і зло є рівноправними частинами його сутності. Можливо тому ми часто плутаємо ці дві сторони нашого існування. Робимо комусь на зло, автоматично спричиняємо добрі наслідки. Особливо образливо, коли виходить навпаки: добрі вчинки перетворюються в суцільне зло та ще й по відношенню до нас. Робиш наче й добро, а як вийде.. що краще взагалі не робив би.
Але ж божество не може не оцінювати, правильно? Ото й воно судить нас із нашими справами не розсипаючи їх по півлітрових слоїках з етичним етикетками “добра” та “зла”. Бо, дійсно, оцінювати на гарне і не дуже то людська погана звичка. Божество ж судить інакше ㅡ щось робиш значить ти не нуль. А як далі буде і що скажуть люди, то вже зовсім інша історія.
Мельник Д.