2

II

О восьмій троє друзів вже стояли біля авто і чекали Назара. Той вийшов за кілька хвилин. Вони повкидали речі в старенький універсал і рушили.

Я тут дещо взяв, - сказав Валік, витягаючи з рюкзака дві пляшки пива.

О, як чудово, - зрадів Юрко.

Е, альо, ви що це задумали? - обурився Назар. - Я теж хочу.

Вам не можна. - посміхнувся Валік. - Тобі, Назаре, поки що, а тобі, Сань, до кінця.

Якось переживу, - буркнув Сашко.

Через вас тепер будемо щопівгодини зупинятись як пива нацмолитесь, - вдавав невдоволеного Назар.

Та все рівно скоро ставати треба буде. - парирував Юрко. - Думаю після  вчорашнього ніхто особливо не снідав. Мені, наприклад,  нічого в горло не лізло, тож треба буде поснідати.

Це правда, - погодився Назар.

Юрко з Валіком сиділи на задньому сидінні. Сашко, як наступний за кермо, сів на переднє пасажирське.

Слухай, Юрку, а ти, часом, не родич Василю Макуху. Я тут читав про нього недавно. Відчайдушна людина. Спалив себе живцем на знак протесту проти тоталітарної радянської системи.

Не знаю, - чесно відповів Юрко, - прізвище доволі розповсюджене. Навряд.

От люди були, скажіть, - продовжував Сашко, - нічого не боялись, не жаліли себе в своїй боротьбі.

Це точно. Як подумаєш що робилося, страшно стає. - включився Валік. - Такі часи страшні були. Але які були люди. Стільки було ними зроблено, стільки стерпіли і стільки не вижило.

Через цю розмову хлопці впали в задумливість і наступну годину їхали мовчки. Аж поки Назар не побачив якусь забігайлівку при дорозі і не звернув до неї.

В середині було порожньо, всі столики вільні. Вони сіли за один із них. Той, що ближче до вікна. До хлопців підійшов офіціант і роздав кожному меню.

Таак, - розвернув плечі Назар, - мені овочі гриль…

Нажаль овочей зараз немає, - спокійно заявив офіціант.

Тоді салат. - Назар підвів очі на офіціанта. - Цезар.

Салати ще не готувались.

А що є? – запитав Юрко.

Борщ і смажені яйця. І омлет, - все таким же незворушним тоном заявив офіціант.

А навіщо ж ви меню роздавали? - здивувався Назар.

Такі правила.

Чудесно, чудесно, - пробурмотів Валік, все ще вивчаючи меню.

Тоді нам чотири порції борщу і стільки ж яєць. - резюмував Юрко. - Чи хтось хоче омлет?

Всі погодились на яйця.

Ну а коньяк у вас є? – відірвався від меню Валік.

Так. Цього вдосталь.

Ну який коньяк? - скривився Юрко. - Хто до борщу бере коньяк? Нам горілки холодненької. Двісті п’ятдесят мілілітрів.

Мілілітрів, - повторив офіціант.

Так. Мілілітрів. - повторив Юрко. - Двісті п’ятдесят.

Добре. Я можу забрати меню? – вклонився офіціант.

Так, будь ласка.

Той проворно зібрав ламіновані кольорові аркуші і зник в нутрощах кафе. Хлопці знов залишились самі.

Чекати довго не довелось і за тридцять хвилин хлопці вже сиділи ситі.  До них підійшов офіціант і залишив на столі грубий конверт з рахунком.

Що? - протягнув Сашко, який перший взяв чек. - Які ще двадцять відсотків за обслуговування?

Заспокойся, - забрав папірець Назар, - зараз розберемся. Офіціанте!

Офіціант з’явився швидко наче чекав одразу за дверима.

Можу вас розрахувати? - запитав він, щойно підійшов до столика.

Не зовсім так, - почав Сашко,- нам не зовсім зрозуміло за що ми маємо доплачувати двадцять відсотків.

Це правило нашого закладу.

Нас про ці правила попереджено не було, тому я клав на такі ваші правила.

Я вас розумію, але це не я вигадав, - намагався парирувати офіціант.

Так, але ви мали нас попередити, - втрутився Валік.

То ви відмовляєтесь платити? – холодним тоном запитав офіціант.

Поки що тільки частково. - ввічливо заявив Юрко розглядаючи рахунок. - Ми відмовляємось  сплачувати двадцять відсотків за обслуговування. По-перше, ми не були попереджені про дану вашу особливість. По-друге, вважаємо, що в даному випадку про оплату обслуговування не може бути мови, оскільки ваше меню не відповідає реальності. Хіба що ви особисто нам би сподобались і ми б вирішили залишити щось на чай. Вважаємо, що в даній ситуації не праві ви. Я все зрозуміло виклав?

Цілком, - спокійно тримався офіціант.

Покличте менеджера чи адміністратора.

Вони на даний момент відсутні, – вигляд офіціанта був незворушний.

Слухай, хлопче, - сказав Назар, - а ти чудовий офіціант. Гарно тримаєшся, поводишся як має бути. До тебе питань немає. Як будемо вирішувати?

Я зателефоную хазяїну. Він приїде. З ним будете вирішувати.

Питань немає. Тільки більше ніж півгодини чекати не будемо. Так і передай. Або викликай поліцію.

Офіціант розвернувся і сховався за шинквасом.

За десять хвилин до приміщення зайшло троє чоловіків. Один середнього зросту лисий та худорлявий і двоє вищих і кремезніших. Лисий подивився на компанію за столом, а потім на офіціанта. Той кивнув. Чоловіки підійшли до хлопців.

Доброго дня! - привітався лисий. - В чому проблема?

Проблема в тому, що підійшли до нас якісь мужики і щось хочуть. – сказав Назар. - Ви хто такі?

Ну, припустимо, я адміністратор закладу, а це мої помічники.

Отож, адміністраторе, справа така: ми відмовляємось платити двадцять відсотків за обслуговування бо ваше меню не відповідає дійсності і нас ні про що таке не попередили.

Лисий взяв папірець рахунку і переглянув його.