1

ЧИМ ЖИТИ

I

Було близько десятої ранку, коли Юрко повернувся до своєї квартири з пробіжки. Він працював копірайтером з дому. Писав різні статті на замовлення. Через це він багато часу проводив сидячи перед ноутбуком. Бувало, що кілька днів не виходив з дому. Через такий графік Юрко почував себе трохи кволим. Тому вирішив іноді здійснювати пробіжки, щоб зовсім павутиною не зарости, як він сам про це казав. Ще була ідея купити абонемент у спортзал, але все ніяк руки не доходили. Та і пробіжок йому поки що вистачало.

Зайшовши до квартири, Юрко в першу чергу подивився в телефон. Його він з собою бігати не брав. Не зручно, коли в кишені шортів теліпається п’яти з половиною дюймовий апарат. Там був пропущений від Назара. Юрко тут же передзвонив йому.

Алло, дружище. Ти де це вештаєшся? – замість привітання запитав Назар.

Та так.

Ну та добре. Слухай, мені сестра дзвонила. Ну пам’ятаєш, Леся, я розповідав?

Звісно пам’ятаю, - відповів Юрко.

Так от. Вона запрошує до себе в гірський будиночок в Карпатах на тиждень. Вони той будиночок здають туристам, а тут один скасував приїзд і тиждень хата пустуватиме. То вона вирішила нас запросити.

Кого це, нас?

Ну мене, тебе, Сашка і Валіка.

Прямо так і сказала?

Ні, ну не прямо так. Сказала приїзди з друзями. Я й сказав, що нас четверо буде.

Ясно.

Коротше кажучи, сьогодні ввечері у мене всі збираємось, обговоримо що й коли, а завтра в дорогу.

Я подумаю.

Та що там думати, - не вгавав Назар, - це відмінна нагода відпочити. Ще й безкоштовно. Хлопці вже погодились. Сашко без роботи зараз, Валік вже відпросився на роботі. А ти ж фрілансер чи як його там, сам собі начальник.

Ну приблизно.

Приходь сьогодні десь на вісімнадцяту.

Добре, - врешті погодився Юрко.

Юрко ще розмірковував над пропозицією, хоча в глибині вже погодився. Поснідавши нашвидкуруч зготованим сніданком, він увімкнув комп’ютер. Потрібно було відредагувати і вичитати статті, які написав вночі і відправити замовникам. Вчора ввечері до нього, що називається, прийшла муза і він до пізньої ночі пропрацював. В Юрка таке траплялось час від часу. І тоді за одну ніч міг виконати завдань на кілька днів уперед. Так сталося і цього разу. І вийшло це доволі вчасно. Тепер є можливість на тиждень взяти перерву.

Корегування зайняло близько чотирьох годин. Довго, але матеріалу багато і замовники серйозні і платять відповідно. Тому потрібно вилизати все до блиску. Така робота Юрка, загалом, влаштовувала. Не те щоб це було його покликання, однак графік він встановлював собі сам і над головою ніхто не стояв. За час, що він цим займався, встиг напрацювати непогану репутацію і постійних замовників. Тепер від деяких вартісних замовлень доводилось відмовлятись через брак часу. А іноді і через брак бажання. Він волів братись за більш масштабні і цікаві проекти. Тоді це було не просто механічне виконання чергового замовлення, а справжнє цікаве дослідження, яке часто приносило задоволення і приємні для ока числа на банківську карту. Був і інший бік медалі в такій роботі. По-перше, необхідність мати певний рівень самодисципліни, оскільки ніхто тебе не мотивує. Ти сам повинен примушувати себе працювати. По-друге, аскетичний спосіб життя. Якщо ходиш на роботу, то хочеш не хочеш, а спілкуєшся з людьми, спостерігаєш навколишній світ. А сидячи вдома можеш і не знати, що за кілька кварталів театр новий відкрився. Але в цьому аспекті друзі не давали Юрку заржавіти. Регулярно кудись витягали. Особливо Назар. В того завжди були якісь ідеї. В нього вся сім’я така.

Юрко вийшов з дому о пів на шосту. До Назара було не більше десяти хвилин пішки, але Юрко вирішив трохи прогулятись і зайти в супермаркет. Там він купив деякі речі в дорогу, дві великі піци і пива.

На клавіатурі домофону Юрко набрав номер квартири Назара рівно о шостій.

Це ти? – почулося з динаміка.

Ні, блін, свідки Єгови.

Домофон видав характерні звуки і магніт відпустив важкі двері.

Решта хлопців були вже на місці. Вони дуже зраділи, що Юрко приніс піцу. Особливо Сашко. Той ніколи ніде толком не працював і був вічно голодний. Як художник. Хоча художником не був.

Закидай пиво поки що в холодильник, - зкомандував господар, - давай по коньячку.

Добре, – погодився Юрко, - а кола є?

Десь в холодильнику подивись.

Юрко знайшов на кухні великий стакан, заповнив третину його вмісту коньяком і залив колою.

Там ще лід в морозилці є. Якщо хочеш.

Чудово.

Юрко взяв шматок піци і всівся в крісло.

То що тут? Розказуйте.

План такий, – почав Назар, - їхати нам близько десяти годин. Тому пропоную виїхати о восьмій ранку і до восьмої вечора будемо на місці. Це з запасом. Будемо ж зупинятись перекусити чи ще щось. Туристи з будинку виїжджають о другій. Поки виїдуть, поки там поприбирають, те, се і якраз приїдемо на все готове.

Чому о другій виїжджають? – здивувався Валік. - Як правило виселення о дванадцятій.

Гарне питання, - з удаваною серйозністю відповів Назар, - от саме те, що має нас турбувати. От умієш ти.

Та я що? Просто цікаво.

Молодець. – бризкав сарказмом Назар. - Приїдемо, обов’язково запитаєш. Тільки ж не забудь. Це дуже важливо.

То що? – звернувся до всіх Назар після короткої паузи. - Годиться план?

Цілком.

А, зовсім забув. Поїдемо моєю машиною. Бензин порівну.