Земляк земляка...

Час плинув швидко, вже майже забулись пригоди з Атілою, ну майже, чувак продовжував іноді чудити, але вже не так глобально а іноді навіть з нашою «допомогою».

Одного разу Євген назначив нашого румуна «вусатою нянькою» - задача була проста по фермерських мірках - поміряти температуру телятам.

Вимірюється вона таким-собі не хитрим способом - через "ракетне сопло"... Ну якщо логічно подумати, а як ще? В повітрі запахло «кул сторі»…

-Атіла, закінчуй мити бідони, є робота - звернувся Жека до мого напарника, підморгуючи мені одним оком.

Ми якраз закінчили ранкову дойку і приводили до ладу наше робоче місце.

-Ок  - сказав Атіла, -  вже біжу, а що треба робити?

-Там на пів години роботи, температуру телятам поміряй і запиши - сказав Євген презентуючи йому електронний термометр.

Атіла крутив в руках градусник, немов то був таємний винахід Ніколи Тесла, котрий міг знищити планету, але при цьому, чомусь просто лежав в кишені Жекиного комбінезона.

Вічуваючи, що десь є підвох, але не розуміючи де саме, «Стівен Циган» поглянув на прораба, на мене, на термометр, а потім запитав:

-Жєня, а як же їм міряти ту температуру, вони ж тікатимуть?

-Тим, що тікатимуть затисни голови біля годівниць з кормом і встроми градусника у дупу- відповів Євген і посміхнувся.

-Ок, -сказав Атіла, показуючи всім своїм видом, що зрозумів в чому прикол, сів на свого мопеда і поїхав, до сусідньої стайні, яка була через двадцять метрів. Він всюди їздив на своєму драндулеті, навіть до поштової скриньки, за газетами, яка стояла в дворі нашого будинку.

Ми з Євгеном возили тирсу, яка слугувала коровам за постіль. Та довбана тирса летіла в очі, засипалась в кожну шпарину під одяг та у взуття і дико мене тим бісила. Через декілька хвилин пішов дощ - противний дрібний дощ, який буває тільки в Данії. В той момент, я вже був почав заздрити своєму напарникові, який сидів в теплому приміщенні, тимчасово виконуючи обов`язки «ветеринара-протоктолога».

Проїжджаючи повз стайню з наступною партією тирси, ми побачили як двері відчинилися і з них, на висоті двох метрів, з`явилась здоровенна макітра з рудою бородою, а потім і повністю бос, який показував нам "Тссс, тихо і махав руками, кличучи до себе".

Ми переглянулися, а вже через секунду, тамуючи сміх і тривогу одночасно, підійшли до начальника.

-Гайс, а навіщо Атіла душить маленьких корів?

-Як душить? - запитав Жека цілком серйозно .

-Руками! Я сам щойно бачив. Він їх ловить і душить - сказав Якоб і подивився на нас розгубленими очима.

Бос був деморалізований. Він стояв з мобілою в руках і не знав кому телефонувати: лікарю, ветеринару чи в поліцію...

Відкривши двері в стейбл ми потрапили прямо на фінал турніру по реслінгу. На ринзі, у всій своїй гнівній румунській красі, "Трансільванський гробовщик" Стівен Циган, клав на лопатки шістдесяти кілограмового бичка, потім він зробив борцівський міст і перейшов на "удушаючий" а далі фаталіті - градусник під пахву.

-Хай гайс, я майже закінчив, ще троє лишилось. Допоможете? - сказав румунський Геракл, тримаючи молодого бичка в партері.

Театральна пауза затягнулась. Я відчував, як оте "ржунімагу" піднімається з низу живота догори і от-от приступ неконтрольованого сміху, мене просто розірве. Євген довго підбирав потрібні англійські слова, а потім сказав:

- Ендрю тобі допоможе - і вибіг надвір.

Коли ми пояснили Якобу, що чувак не душив корів, а просто так міряв температуру, бос запитав:

-А чому ви не сказали, як правильно потрібно: насипати корм, в кормушки, коли вони почнуть їсти закрити їх і вставити термометр у відповідний отвір....

-У них так не прийнято, національна культура не дозволяє - сказав Жека і серйозно подивився на боса.

-Аааа.. -  сказав Якоб - я щось таке читав. Це мабуть, тому, що Чеуческу...

Що означали слова фермера ніхто не в'їхав, мабуть навіть він сам, але всі троє закривали гривами.

В майбутньому таку "відповідальну місію" румунові більше не довіряли.

                                                     «Де два українці там три гетьмани»

                                                                                   Народна мудрість

Початок посівних -  це справжній стрес для всіх -  "вокерам" перепадав шмат брудної роботи в полі, трактористи ж приростали п’ятими точками до сидінь своїх «залізних коней» на цілий місяць.

Через тиждень такого графіка майже без сну, ми пішли шляхом Ореста і почали вимагати, покращень, щоправда не в фінансовому плані. Ми хотіли нормальний графік роботи, навіть обіцяні золоті гори, які бос нам змальовував не допомогли, ми все рівно погрожували страйком. В результаті Якоб здався і взяв "напрокат" у когось з фермерів, ще двох робітників українців: Романа та Ірину.

Він колишній вчитель інформатики, якого захарило сидіти в школі за три тисячі гривень на місяць і проводити уроки інформатики без комп'ютерів, так як те що було на балансі сільського навчального закладу, поступалось своїми можливостями навіть приставці Денді.

Ірина ж, гарна з виду дівка років двадцяти п’яти , корінна жителька, забитого смт з Кіровоградської області, яка після року в Данії, готова була на все, мабуть навіть на інтим, аби тільки не повертатись додому. Обоє з досвідом роботи в Данії і в обох закінчувались контракти, а додому ніхто не хотів…