Різдвяний тімбілдінг

     Після ситуації з румуном, я навіть почав поважати нашого начальника, та й взагалі він був непоганий чувак, не враховуючи патологічну скупість всіх данів і трішки зверхнє відношення до нас. Бос був з фермерської сімꞌї, тому трохи селюком, хоч і Європейським. Його батько був фермером, дід був фермером і навіть прадід, колупав скелястий датський грунт оралом і розводив диких яків.

Та в сімꞌї, як то кажуть: «Не без «регіонала»» - молодший брат Якоба, був єдиним в родині, хто не мав ніякого відношення до ферми, взагалі ніякого, він навіть не заходив далі будиночка для персоналу, а з коровами контактував виключно в ресторані, замовляючи стейк.

Ніколай, так звали чувака, навчався на маркетолога і жив в Копенгагені, а приїздив рідну провінцію тільки по великим святам, для того, щоб випендретись перед своїми знайомими, демонструючи, який він модний та «городський» а ще, на шару набухатись і «зклеїти» когось з місцевих дівок.

Чергове пришестя «Колі», як ми його називали, відбулось незадовго до Різдва, під час нашого традиційного «Coffe break».

Вся наша фермерська громада сиділа за столом і пила каву, робітники датчани з одного боку, «інші» з  протилежного боку стола. Все було як завжди. Бос ставив задачі, ділився планами розвитку ферми і нив про великі видатки, які пустять його по світу з голою дупою.

Так вже склалося, що під час тих застіль, всі розмовляли англійською, на рідну переходили тільки тоді, коли хотіли сказати якусь фігню один про одного. Отак передаєш наглому сімнадцятирічному датському трактористу термос з кавою і посміхаючись йому в очі кажеш комусь зі «своїх»:

 - Ти подивись на цього мудака! Каву йому передай, а коли просиш його щось перевезти на фермі – морозиться.

 - Мурло! Я ж тобі казав! – відповість співрозмовник, зображуючи на обличчі посмішку молодого семінариста.

Датчани були ще більш безцеремонними, вони просто переходили на свою «гортанну» і після слова «украйне» починали ржати, кидаючи «косяки» в наш бік

Такий паритет у взаємних образах, був скоріше колоритною традицією нашого інтернаціонального підприємства а ніж актом, якогось прояву національної нетерпимості.

Якраз в один з таких днів, коли ми ржали з нової зачіски нашого механіка, яка робила його схожим на персонажа відео гри «Duke Nukem», припускаючи гіпотези, що можливо то й не данина стилю а він просто потрапив під газонокосарку, ремонтуючи її, двері відчинились і у всій своїй пафосній красі з’явився Ніколай – молодшенький нашого начальника.

Привітавшись з усіма він вмостився напроти боса і довго-довго про щось з ним бесідував.  Перерва на каву закінчилась і всі розійшлись по робочим містам, окрім Якоба з братом, які ще довго щось жваво обговорювали.

Як виявилось пізніше, Коля, вирішив позичити в брата трішки грошенят, а натомість просвітити в сфері маркетингу, розповівши босу, що робітників потрібно мотивувати своєю лояльністю а не грошима.

Після того діалогу, наш роботодавець вибудував стратегію «Тімбілдінгу» та зайнявся нашим командним духом: возив робітників на море, в ресторани, влаштовував перегони на картингах, та й взагалі, всіляко проявляв свою лояльність та дружелюбність, роблячи акцент на фразах: «Наша з вами справа», «Шановні колеги» та «Я такий же робітник», який щоправда заробляв по мільйону єврів на рік, на відміну від наших п’ятнадцяти тисяч, в кращому випадку.

Кульмінацією цієї економічної стратегії, стало запрошення на різдвяну вечерю, до батьків Якоба, в їхнє родинне гніздо!

Це був жест, якого не бачили покоління заробітчан!  Про цей вчинок, мабуть, ще й досі ходять легенди, а нашого боса, його земляки називають, не і наче, як його милість Якоб «Щире серце».

Ближче до суті. Це було класичне датське застілля з картоплею, домашніми сосисками і "Gummel Dansk" якби не дід…

Батько боса - старий «прохаваний» датчанин-фермер, який знав, що таке гарна вечірка. Такого добірного сортирного гумору, я не чув з армійських часів.

В процесі знайомства і святкування дід активно налягав на алкоголь і вже через годину увійшов в кураж і почав «обкладати» всіх! Робітників за те, що ми ледачі й тупі, а ще просимо за свою нікчемну роботу додаткові гроші, хоча саме перебування в такій прекрасній країні, як Данія, вже має бути для нас найбільшою винагородою.

Якоба він пиляв добрих пів години – пояснюючи, як потрібно вести бізнес і «строїти» дружину, яка сидить в нього на шиї, а потім на черзі були: дружина, донька і внучка, за те що вони товсті, сирійці, міністри, німці, шведи, бо вони сусіди і навіть лосі, які не хочуть приживатися в Данії. Обкладені були всі, крім королеви звичайно.

Розуміючи, що такий монолог в стратегію «тімбілдінгу» вкладається, як то кажуть не дуже, бос підійшов до нас ззаду і тихенько промовив:

 -  А я таке  з самого дитинства слухаю…

Далі був обмін подарунками, після яких старий подобрів, бо «молодшенький» сунув йому, якийсь кольоровий конверт, з надписом «Pornhub Unlimited.

Далі, старий почав травити байки. Розповідаючи наступну історію, про те, як в молодості він віддубасив двох здоровенних німців, в одному з барів Мюнхена, дід – відтворюючи свій легендарний аперкот , перекинув на себе здоровенну тацю зі смаженою картоплею. Шоу починалося…

Субстанція з гарячої олії та бараболі підкинули діда з крісла, ледь не до стелі, а потім сімдесятирічний датський «Джо Фрейзер» почав виконувати щось схоже на канкан, він крутився на місці, по черзі махав ногами і намагався з тягнути з себе штани.