Палаючий "сварщик"

Страшний сон кожного українця - «Breakfest included», а ти з будуна і їсти зовсім не хочеться...але все рівно будеш...

Повернувшись в готель після нічних пригод, я прийняв душ, який щоправда мене не дуже збадьорив, і весь похмурий з «диявольським подихом», який міг спалити кожного хто підійде ближче ніж на два метри, спустився в ресторан де побачив богемну «тусу» літніх і не дуже європейців, які із задоволенням і без поспіху снідали: сивий та високий мужчина обережно стукав ложечкою по яєчку на підставочці і сьорбав каву, галантно відставивши мізинець, повненька азіатка середніх років «клювала кукурудзяні пластівці», а якийсь літній джентльмен апетитно смакував здоровенного сандвіча з сиром..

Доповнювала цю картину моя скромна персона, а для сторонніх очей - змучений чувак з синяками під очима та спітнілим чолом, котрий припаркувався біля здоровенного кувшина з апельсиновим фрешем і здається не збирався звідти нікуди йти.

Та мене це а ні трохи не бентежило… Коли я пив холодний та кислий сік - всі наслідки нічного тусе зникали, ті декілька секунд були блаженством…

Компактно помістивши в себе з півтора літри крижаного соку та з’ївши яєчню з беконом, я прийняв більш живий та презентабельний вигляд і міг продовжити подорож столицею королівства.

- Привет. Как сам? – почув я в телефоні голос мого нового знайомого.
- Привіт, Алекс! Вже трішки краще, але голова тяжка і сушняк дикий.
- Исправим. Через десять минут заеду.

Поїздка на мотоциклі це саме те, що було потрібно. Зустрічний вітер освіжав стомлений мозок, а привезене Сашком пиво душу...і печінку)

Поганявши на мотоциклі містом ми лишили байк на стоянці для великів і пішли на рок концерт в паб. Далі поїздка не метро, «чек-аут» в готелі і дві години потягом до свого, вже трішки рідного провінційного данського містечка.

Тієї ночі мені снились корови в формі поліцейських, їжаки байкери і чомусь темношкірий бейсболіст з обличчям Поплавського – скоріше за все , емоції та хронічне недосипання почали плавити мій мозок.

Наступні декілька тижнів пройшли доволі бадьоро – ніхто ні з ким не лаявся, періодично організовувались невеличкі стафф паті з сосисками і овочами гриль та вечори покеру.

Біда підкралась непомітно як як простатит до 30-ти річного мужчини.
Був звичайний сонячний день. Кожен займався своєю роботою: Євген аналізував показники роботи на комп’ютері, Атілла ходив по фермі і дивився, що «криво лежить», щоб коли стемніє «положити рівно « в багажник свого універсалу. Так, стівен циган купив власне авто, якийсь французьуий «періжок» гімняного кольору з дуже кумедним передком, «морда» авто була схожа на гладкого мопса з широко посаженими очима.

Я ж сидів з гаєчним ключем в руках імітуючи ремонт поїлки для корів, яку я сам відкручував а потім закручував, паралельно переглядаючи відео приколи на ютуб.

Тільки поява боса могла зруйнувати цей високотехнологічний процес створення овертаймів, що власне й сталося. Наш справедливий та гуманний Якоб, залітав у двір ферми на своєму здоровенному пікапі « в стилі атіли» - дріфтуючи та горнучи перед собою цілу лавину з багнюки та кізяків.

Бос з’явився так швидко та неочікувано, що я навіть не встиг виключити телефон, а мій чорнобровий напарник застив як в копаний з мотком дроту біля паркану ферми, та босу було не до нас. Здоровенними кроками Гулівера в гумових чоботах різного кольору, Якоб промчав повз, крикнувши своє ранкове «Гмон» і направився в бік адмін будівлі.

Атіла витираючи піт озирався то на мене то на боса, в його міцних руках вже нічого не було, декілька десятків метрів сталевого дроту, вже мирно спочивали в будяках за територією ферми. Очікуючи подальшої своєї участі.

- Єндрю, Якоб вері фест тудей, є?
- Є, мейбі шіт хеппенд – висловив я свою думку напарнику і ми разом пішли по ще палаючих слідах , які лишилися після боса.

Ситуація склалася наступна: ферма Якоба виявилась однією з найуспішніших на острові і самою найкращою в комуні, тому сьогодні близько п’ятої вечора до нас на екскурсію приїде делегація зі сполучених штатів, учасники якої, молоді фермери, які несмовито бажають сягнути дзен в молочному господарстві.

Це була велика честь і геморой одночасно – ферма ставала відомою в країні і навіть за її межами, а це можливі іноземні інвестиції і дотації від місцевої влади, з іншого боку ферму потрібно було вилизати до блиску, як у кота…ну ви зрозуміли і перемонтувати той довбаний залізний паркан, який деформували рогаті під час коров’ячого апокаліпсису.

Шоу почалось, всі наявні людські ресурси були задіяні для прибирання, фарбування, ремнту та іншого благоустрою нашого фермерського підприємства...

Найскладнішим виявилось питання паркану, той брухт потрібно було демонтувати а на його місті зварити новий.

Свої послуги в ролі зварювальника, запропонував Євген, він розповів босу, що в нього був невеликий досвід проведення зварювальних робіт на батьківщині, але фермер вирішив, що це завдання аж надто кваліфіковане для українців і знайшов якогось місцевого зварювальника, котрий за скажені гроші згодився провести ці експрес-роботи.

Командними зусиллями рештки паркану, який до апокаліпсису, слугував загоном для телят-підлітків, були демонтовані, а вже через декілька годин на його місці мав красуватись новенький свіжозварений паркан-красень.

Данський мужик-зварювальник був дико неприємним мудаком з якимось фашистськими схильностями - з працівниками іноземцями він спілкувався не приязно, та й взагалі поводив себе під час роботи, як нейрохірург зі світовим ім’ям під час операції – ми таскали йому залізяччя, притримували тут, рівняли там, нарізали труби різної довжини і бігали до його авто то за окулярами, то за цигарками, то за пепсі в холодильник.