Тяжко! важко! Кат панує

Підіймаючись пішки на 12й поверх, вантажник Микола підібрав

100 синонімів до словосполучення "Погані ліфтери")))

Прокинулась Нора ще вдосвіта і вже не могла заснути. Вона сама(!) встала з ліжка і пішла вмиватися. Поглянувши в дзеркало, дівчина відмітила, що сьогодні вона мала відносно нормальний вигляд, просто сильно схудла і виснажилась. Та все ж можна було помітити значний прогес: вже ніхто, побачивши її, не сказав би, що вона дивом уникнула смерті.

«Вже через тиждень Нора буде знову красунею,» - підрахував на своєму калькуляторі Реаліст.

«Якщо не буде лінуватися їсти,» - усміхнулась Чуєчка.

Решту ранку до прибуття цілителя дівчина провела з користю. Вона читала, думала про свою розмову з Даном та паралельно ласувала завбачливо купленими напередодні булочками, шоколадом та цукерками. Вона не могла нічого з собою зробити, так сильно хотілося солодкого! А втім, не зважаючи на перекус, що затягнувся аж до самого візиту цілителя, сніданок Нора теж з’їла з апетитом, за що пан Гілріг її похвалив, адже хороший апетит – певна ознака того, що істота одужує. На радощах гном навіть попестив дівчину по голівці. Було так приємно!

Решта Нориного ранку пройшла в моральних приготуваннях до відвідин ректора ЛАВВМ, якого вона й так змушувала чекати аж надто довго. Незнати чому вона нервувала за самої думки про те, що доведеться відповідати на запитання ректора, сильного перевертня, у порівнянні з яким вона сама була просто недосвідченим наївним щеням. Усвідомлення значної переваги Амера Рейслі гнітило її.

Цілу годину Нора витратила й на те, щоб дістатися до кабінету ректора. Як виявилося, потрібна Норі кімната знаходилась на найвищому поверсі, а отже дівчині довелося довго шкандибати по сходах, розпитуючи у тих, кого щастило зустріти, дорогу до робочого місця найголовнішого перевертня академії.

Долаючи всі сім клятих поверхів незручними сходами… Даруйте, мені почулося, чи ви справді запитали, чому Нора вважає їх саме незручними? Як не смішно це звучить, але ці сходи просто не створювали для прямого використання. Вони були заплановані скоріше як красивий додаток до загального інтер’єру академії, адже раніше всі користувалися порталом, а в сходах ніякої потреби не існувало. У Нори взагалі було стійке відчуття, що архітектор, сворюючи ці красиві сходи в стилі близькому до абстракціонізму, керувався думкою «всі роблять, то й я зроблю… але зроблю цікаво», не розраховуючи на те, що коли-небуть його творіння використовуватимуть за прямим призначенням, а не милуватимуться ним з безпечної для кінцівок та шиї відстані. Що ж, опишу вам сходи. Були це білі шматки мармуру різного розміру, усяких геометричних форм, які ненадійно зависли в повітрі і трималися завдяки самій лише магії, ігноруючи гравітацію. Але це ще не все. Ці каменюки ще й плавно рухалися! І не було ніяких перил! Загалом, ви можете собі уявити, як Нора зненавиділа сходи, академію, ректора і світ заодно, стрибаючи по шматках мармуру, як гірська кізонька. А дівчина ще й була в довгій атласній сукні, тій самій, що і вчора…

Отож, повернімося до не закінченої мною думки.

Долаючи всі сім клятих поверхів незручними сходами, Нора згадала чимало відомих їй проклять як вічноліською, так і леогорською мовами, які вихованій панні, а тим паче принцесі, знати було не слід. Але вона знала, більш того, Нора ними майстерно користувалась, виплітаючи з лайок такі багатоповерхові конструкції, що будь-який коваль-неотеса бігав би за нею з блокнотиком і пером, черпаючи безцінні вирази. Прокльони її були беззвучними та існували лише в  думках, але вже готові були переступити через особисту гідність дічини і вголос полинути в адресу того розумника, який випадково відмінив телепортацію в межах академії (їй про це вже Тая якось розповідала). Нора взагалі підозрювала, що цього невідомого в академії часто незлим тихим згадують. Отож досягнувши нарешті найвищого поверху, дівчина востаннє перерахувала, ким були предки невідомого, та склала не найкращу характеристику самому об’єктові своєї злості.

Вибачте вже, якщо поведінка Нори дуже суперечить вашому розумінню правильного та шляхетного! Дівчина була в настільки жалюгідно слабкому фізичному стані після того як нав її добряче пожувала, що сама не знала, як змогла піднятися аж туди, тож треба було трохи випустити злість.

Відсапуючись, Нора, злегка розгублена, зупинилась ненадовго перед великими чорними дверима досить загрозливого вигляду. Ті двері прикрашав красивий, але моторошний срібний орнамент з усіляких ромбиків, зірочок, кружечків та завитків, які лише здавалися оздобою, а насправді були міцною захисною пентаграмою. Трохи перепочивши і відновивши нормальне дихання, Нора нарешті набралась мужності, щоб постукати.

«Що ж, побачимо, що там Амер Рейслі має нам сказати,» - посміхнувся Реаліст.

Але постукати того дня Норі не судилося.

- Еллі! – почувся радісний голос Резарта позаду, але він якось підозріло нагадував ще декого…

Нора відсмикнула руку і рвучко повернулася, щоб впевнитись, що це саме Резарт, а не один її знайомий у чорному каптурі та безформному плащі, опинився в академії. Дівчина ледь не впала, на секунду втративши рівновагу через надто різкий рух.

- Ти як, Золотце? – підбіг до неї дракон і почав схвильовано вивчати Норине обличчя. Потім уважний погляд хлопця перемістився на руки та ноги дівчини, обачно приховані атласною тканиною сукні глибокого смарагдового кольору. В очах Резарта темним полум’ям, як тоді на Дні Магії, спалахнула лють, але вже через мить погляд хлопця знову випромінював співчуття і радість від зустрічі.