Багато таємниць

Якщо тебе оточують самі дурні, значить ти - центральний.

- Ти серйозно збирався приховати це від мене?! – були перші слова Нори, щойно вона опинилася на частково зруйнованій скелі і побачила знайому постать Каптура перед собою. Зустріч ця відбулася набагато пізніше, аніж планувала Нора, бо дівчина все ніяк не могла заснути через злість на декого надто таємничого і недовірливого, а вир думок і здогадів у Нориній голові теж аж ніяк не допомагав поринути в царство Морфея. Тож зважаючи на вище згадані обставини, Нора спромоглася заснути аж о третій годині ночі.

- Чекай, ти про що? – не зрозумів Дан, але крок назад про всяк випадок зробив – мабуть, Нора мала справді злий вигляд в той момент.

- Про причину мого тут перебевання! – кип’ятилася Нора. – Скільки ти збирався приховувати від мене те, що нас пов’язала твоя магія?!

- Ем… Та все ніяк хорошого моменту не знаходилось, щоб повідомити такі важливі новини… - відвів погляд Каптур і зробив ще кілька кроків назад.

- Та невже?! – погрозливо мовила Нора, відчуваючи, як волосся на голові ворушиться через те, що показуються вовчі вушка, а це вже свідчило про крайню ступінь злості перевертня.

- Охолонь, Селено, - примирливо виставив наперед руки Каптур. – Давай спокійно все обговоримо.

Норі не хотілося заспокоюватись! Їй хотілося дати добрячої прочуханки дракону! Але через кілька секунд вона все ж зібралася, зробила дихальну гімнастику, порахувала подумки до п’яти, склала на грудях руки і сказала вбивче спокійним діловим тоном:

- Добре. Я слухаю твої пояснення.

Нора не бачила обличчя Каптура, але була впевнена, що він здивований таким її несподіваним спокоєм та дипломатичним підходом до справи.

- Розумієш, я сам недавно тільки зрозумів, що моя магія затягує сюди твій дух, поки ти спиш і не можеш опиратися, - винувато мовив Дан.

«Ти поглянь як він розкаюється,» - розчулено прокоментувала Оптимістка.

«Може, не треба його мучити довго? – зазирнула в очі Реалісту Надійка. – Він так більше не буде.»

«Буде, - твердо відрізав Реаліст, а Песиміст з Жіночою Інтуїцією кивнули, показуючи, що цілком поділяють його думку. – Треба провчити його. Чи хоча б помучити незручними питаннями.»

На обличчях Реаліста та Чуєчки з’явилися однакові кровожерливі посмішки. На подальші слабкі протести наївних колег вони не зважали.

- Недавно – це коли? – з лагідною посмішкою садиста запитала Нора.

- Незадовго до нашої зустрічі під кущем, коли ти мала нахабство підслуховувати приватну розмову нявок, - невинно відповів Каптур.

«Ви ставтеся до нього, як хочете, колеги, а я його поважаю, - зі щирим захопленням сказав Песиміст. – Однією фразою так ненав’язливо згадати про прорахунок нашої Нори, тим самим показвши, що і вона не ідеальна!»

«Прикинься дурепою. Зроби вигляд, що не зрозуміла і просто продовжуй його пресувати,» - пошепки порадила Чуєчка, не звертаючи уваги на слова Песиміста.

- Після того ми ще зустрічалися, тож не кажи, що не встиг мене просвітити! Міг би й вчора сказати! – несподівано для неї самої тон дівчини став ображеним, а потім вона сказала слова, яких взагалі не збиралася говорити. Ба вона навіть не знала, що насправді так почувається! - Я ж тобі вчора відкрилася! А ти… ти не міг мені сказати навіть про те, чому я тут з’являюся, щоб я не хвилювалася і не шукала відповіді сама, перериваючи бібліотеку! Знай – я ображена до глибини душі!

- Селено, я не хотів тебе образити, чесно! – голос Дана був досить переляканим. – Послухай, я правда планував тобі розповісти про це, але вчора ти була така засмучена, що вирішив не змушувати тебе хвилюватися ще й через мене. Вибач.

У словах дракона не було брехні, він говорив щиро, і Нора це відчувала. Дівчина повірила йому.

«Ні! Не здавайся так швидко! Помуч його ще бодай трішки! - благав Реаліст. – Він на це заслуговує.»

«Облиш його, - м’яко мовила Оптимістка, і її ніжний голос якимсь чином звучав гучніше, ніж бас Реаліста. – Ти ж бачиш, як він кається, як він шкодує, що образив тебе, як він хоче зберегти вашу дружбу. Хоч раз послухай не розум і раціональність, а серце.»

- Добре, вибачення прийняті, але надалі, коли вирішиш щось від мене приховати, згадай ось що: тоді я не буду такою доброю, як сьогодні. У тебе є ще секрети від мене?

- Безліч, - знизав плечима Каптур. – Я впевнений, що і ти мені багато чого про себе не розповідаєш, тож мати декілька таємниць буде справедливо, гадаю.

Нора деякий час подумала, а тоді дзвінко засміялася.

- Так, ти правий, - сказала вона, усміхаючись, але на душі чомусь було гірко. – Сама не знаю, навіщо сказала, що не потерплю секретів. Ти – Темний Лорд, звісно в тебе будуть таємниці! Вибач мені мої нахабство і надмірну емоційність, - зробила легкий реверанс.