Рятівнички спішать на поміч!

Базифобія – страх ходити пішки.

Неси мене на руках, холоп, я боюся тротуару!

«Невже я не встиг?» - пронеслося в голові у Резарта, коли він знерухомив і відправив до спеціальної в’зниці в академії дебелого грабіжника. І не дивуйтеся так! Академія – це не лише місце для навчання, а й один із осередків політичного опору королеві, тож в’язниця там мусить бути!

«Ні, вона жива,» - ніби відлягло у Резарта. Але тут він побачив кров свого Золотця і просто оскаженів. Він відчував, як пітьма поступово збирається навколо нього, але з усіх сил намагався себе контролювати. Яким чудом йому вдалося стриматись і не розірвати того покидька ще там, дракон не знав.

- Ну що, які в тебе останні слова, шавко? – тріумфально запитав смертник.

- А, може, це тобі варто промовити свої останні слова? – запитав Резарт із максимальним спокоєм.

Тоді він обережно, без зайвих рухів (щоб не відірвати випадково голову цьому смертнику на очах у Еллі) накинув на нього паралізуюче закляття і відправив туди ж, куди й першого злочинця.

Потім з ними розбереться, коли впевниться, що з Еллі все гаразд.

«Я їх закатую до смерті! А потім підніму їхні трупи і знову буду катувати!» - думав Резарт, несучи Еллі в бік порталу. Як же він хвилювався за неї! Це як треба було летіти, щоб бухнутися на бруківку і настільки себе покалічити?! Втім у неї не було іншого виходу, якщо згадати, що там ще й лежала стріла…

«Моя провина. Якби я йшов бодай трохи швидше!» – побивався дракон, хоча й усвідомлював, що й так летів вулицями, як ошпарений.

- Я тебе коли-небуть вб’ю, Резарт, - тихим і тремтячим голосом, який дракону зовсім не сподовся, мовила дівчина.

У дракона аж серце стислося від тривоги за дівчину, але він намагався не показувати виразом свого обличчя, наскільки справді все погано.

- А давай ти будеш мене вбивати потім, скажімо, за тиждень? Коли будеш бодай трохи міцнішою за котеня, добре?

- Добре, - і вона якось по-доброму, як ніколи досі, йому усміхнулася.

«Схоже, з моїм кепським характером вона вже змирилася,» - промайнула у нього в голові самовдоволена думка.

- Як ти мене знайшов? – запитало його Золотце.

Резарт відповів так чесно, як тільки міг, вирішивши, що брехати в такій ситуації, а особливо, коли те, що сталося з дівчиною – цілковито його провина, було б повною підлістю.

- Чесно кажучи, я не залишав тебе ані на мить. Відлучився, лише біля королівського замку. Тоді я трохи відволікся на кількох неприємних типів і загубив тебе. Але все ж я з’явився саме вчасно, аби врятувати своє Золотце.

«Не можна поки нічого казати їй про королеву та її плани, принаймні не поки Еллі в такому стані. Так буде краще для неї, спочатку нехай одужає,» - подумав Резарт.

- Так, вчасно, - прошепотіла Еллі.

Далі вони пройшли крізь портал і опинилися перед академією.

- Я віднесу тебе до цілителів.

- Ага.

Цей слабкий голос зовсім не подобався дракону, викликав неясні підозри…

«Ні… - Резарт раптово зблід. – Цього не може бути… Але це таки нав! Ррург, та Еллі вже майже спить!»

У дракона був лише один вихід: звернутися до більш досвідченої, ніж він сам істоти.

«Амере! - покликав подумки. Ніхто не відізвався. Дракон закотив очі і виправився: – Добре… дядьку.»

«Я слухаю,» - відповів голос ректора.

«Еллі потрібна допомога. Я впевнений, що в ній засіла нав, і залишилося зовсім мало часу.»

Далі після того, як ректор висловив декілька неприємних, але дуже емоційних слів щодо наві, він наказав іти до його лабораторії, там є все необхідне для вигнання тієї паразитичної погані.

- Гей, Золотце, не спи! – голосно наказав дракон з нотками паніки у голосі, але Еллі його, схоже, не чула. – Еллі! Прокидайся, сонце! Тобі не можна спати! – він уже навіть кричав. – Еллі! Будь ласка!..

Якимсь дивом вона таки прийшла до тями та ще й розізлилася на нього за крик.

«Злість – це добре. Вона, коли злиться, стає нормальною, я це ще сьогодні після екзамену помітив, але, довбень такий, не зміг розпізнати кляту нав! І який я після цього повелитель нечисті?!. А Еллі могла б і подякувати за порятунок, але ж ні, вона ще й претензії висуває!»

- Кричу, щоб ти мені тут свідомість не втрачала! – гаркнув дракон зі злістю, щоб якомога сильніше вразити Еллі, і їй перехотілося спати. Так, малоймовірно, але може на деякий час і подіяти. – З тебе магія виходить, і дуже швидко. Я впевнений, що це нав.

- Нав? – зойкнула дівчина. І такий погляд у неї став переляканий, що драконова сутність в Резарті неспокійно завовтузилась, переживаючи за Еллі.