День магії

Не бійся змін, або твої мрії залишаться мріями.

Нора готувала себе до масштабності свята і приблизно уявляла, наскільки все буде яскраво та… гм, яке б то слово підібрати? Весело, круто, незабутнє – будь-який з цих епітетів не передасть в повній мірі всю неймовірність такої події як День Магії. Але все ж вона була вражена, бо такого розмаху навіть її багата фантазія не могла передбачити.

Яскраво прикрашене місто вражало кількістю святково вбраного народу. В основному переважав червоний колір, бо, як пояснив Резарт, червоний – то колір магії життя, що й відзначають сьогодні.

О, до речі про дракона, його настрій знову покращився, уявляєте?! Ніякої стабільності!

«Що не так із цим хлопцем?! Передбачити його настрій чи реакцію ще важче, аніж погоду на рік вперед! - сердито сопів Песиміст. – О, дивіться, як цікаво! І як їм вдається не падати?»

Це Нора помітила двох перевертнів на ходулях. Вони відростили собі звірині вушка, тож можна було сказати напевне, що то були саме перевертні. У дівчини на ходулях було біляве волосся і білі ж котячі вушка, до них дуже пасували пишна срібна сукня з чорними візерунками та такого ж кольору маска. У хлопця ж були лисячі вушка, руде волосся, золота маска, а костюм був яскраво-червоним із жовтогарячими візерунками. Ці двоє скидалися на день і ніч, літо й зиму, тепло і холод.

Резарту ледве вдалося відтягнути від них Нору, яка засипала пару запитаннями типу: «А кого саме ви зображаєте?», «Вам важко ходити на ходулях?» і «А зручно в цьому одязі?» З якоїсь причини вони не забажали розмовляти з Норою. Грубіяни.

- Як неввічливо і грубо! – буркнула Нора, висмикуючи свій лікоть з чіпкої руки Резарта, щойно він перестав тягнути її за собою.

- Що саме? – поцікавився дракон.

- Ти, звісно, теж не найввічливіша знайома мені  істота, але ті двоє! Вони не зволили відповісти бодай на одне моє запитання!

- Яка прикрість, - іронічно прокоментував Резарт. – Цікаво, чому?

- Слухай, - Нора хитро усміхнулася, оцінююче глянувши на хлопця. – Може, ти мені розповіси?

- І що ж ти хочеш знати, Золотце? – приречено зітхнув дракон.

- У образів тих двох неввічливих перевертнів були якісь прототипи?

- Давай я куплю нам щось перекусити, а тоді вже тобі розповім, добре?

«Намагається нас задобрити безкоштовною вечерею, - насупився Песиміст. – Дієва тактика, мушу визнати. Поважаю.»

«Ти ж мій розумничку, - любовно дивилася на дракона Оптимістка. – Зараз ми поїмо і станемо добрішими.»

- Гаразд, - погодилась Нора, намагаючись не звертати уваги на власні думки.

Резарт повів її вниз головною вулицею, а потім вони пірнули в якийсь непримітний провулок, декілька разів повернули і зупинилися.

- Тут готують найкращі страви в усьому Лекресі, - вказав хлопець на непримітну будівлю.

- Серйозно? – скептично вигнула брову Нора.

- Пішли, сама переконаєшся, Золотце.

Нора знизала плечима і дозволила провести себе всередину. Там виявилося досить затишно і мило. Резарт всадив її за вільний столик і пішов замовляти їм їжу. Офіціантів тут не було, що здивувало Нору, адже образ найкращого в столиці ресторана ніяк не в'язався із відсутністю сервісу.

- Весь персонал, окрім деяких кухарів зараз на святі, - сказав Резарт, коли Нора запитала його про це.

- А чому не всі пішли святкувати?

«Невже бідолах змусили працювати, поки всі відпочивають?!» - просльозилася Оптимістка, уявляючи прораба з батогом і бідолашних кухарів на кухні.

- Бо не всі люблять натовп, і вже далеко не всі бачать сенс в тому, щоб ходити туди-сюди вулицею серед купи народу і викидати гроші на сувеніри та шкідливу їжу, - іронічно усміхнувся дракон.

- Тобто вони просто не захотіли йти? – уточнила Нора, не вірячи, що хтось може надавати перевагу роботі, а не розвагам.

- Так, а ти що подумала?

- Ну-у…

- Ясно, - Резарт з усмішкою похитав головою. – Ти вирішила, що жорстокий директор змушує бідолах працювати і не дає вихідний?

Нора ніяково кивнула, а Резарт перевернув очі.

- То ти розповіси мені про тих перевертнів на ходулях? – Нора намагалася не показати, наскільки збентежена.

- Звісно, - в погляді дракона читалося: «Ніби ти даєш мені інший вибір.» - Але насправді там перевертнем мала б бути лише дівчина, і вушка в неї згідно з легендою мусили б бути вовчими. Куди організатори дивилися?! – він несхвально похитав головою. – Є одна легенда, заснована на реальних подіях. Насправді дуже красива.

- Дай-но здогадаюся, але із сумним кінцем?

- А ти як хотіла? Інакше ця історія не стала б легендою, - Резарт криво посміхнувся. – Колись давно жила собі спокійно принцеса перевертнів, нікого не чіпала, але все її життя змінилося в один день… Що ж, думаю, варто тобі її описати хоч трохи: тендітна статура, біле волосся, красуня, не визнавала корсетів і косметики на її обличчі ніколи не було. Щодо характеру… Тут є дві версії. Легенда каже, що була вона такою доброю, що хоч до ранки прикладай, але історичні джерела, тобто її щоденник та давні літописи Вічнолісся, свідчать, що була то дама з перчиком. Характер у неї був ще той, не поступалася ані силою, ані розумом чоловікам, що на ті часи було дивом. Ще вона часто їздила до сусідів з дипломатичними місіями, любила полювати, фехтувала, магічка, біла вовчиця в другій іпостасі. Загалом, зводиться все до того, що не міг їй татко нареченого ніяк підшукати. Усіх юна принцеса хитро позбувалася, та так, що не прикопаєшся.