Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову!

- Тобі якась дівчина подобається?

- Так.

- Супер! І на якому етапі ваші стосунки?

- Ну… Ми живемо на одній планеті…

«О боги, який же важкий день у нас був! – витер з лоба піт Песиміст. - Довгенько вже я стільки не працював.»

«І не кажи, - погодилася з ним Жіноча Інтуїція. – Я виснажена.»

«Не розслаблятися! – командним тоном сказав Реаліст. Чомусь Нора зараз уявляла його в військовій формі та з суворим поглядом полководця. – Ця битва… Перепрошую, цей день ще не закінчився.»

«І треба ж було Оптимістці кинути нас саме зараз!» - простогнав Песиміст.

«Ми мусимо впоратися ще й заради неї,» - мовила Жіноча Інтуїція важко підводячись.

«І заради Нори,» - докинув Песиміст.

«Оце я бачу, бойовий дух!» - усміхнувся Реаліст.

Нора повільно йшла до готелю, позіхаючи кожні пару хвилин. Вона все намагалася подумати про все, що їй вдалося дізнатися і розкласти отриману інформацію по поличках, але це їй, скажімо так, не дуже вдавалося. Втома після іспитів давалася взнаки.

«Стоп, - насупився Реаліст, - але ж ми ще й вчора відчували щось подібне, чи не так?»

«Ага, пригадую щось таке,» - мляво погодився Песиміст.

«Нам варто піти до цілителя,» - твердо вирішила Жіноча Інтуїція.

«Гадаєш, ми туди дійдемо?» - скептично вигнув брову Песиміст.

«Ми повинні,» - Реаліст.

Нора зітхнула і вже збиралася розвернутися на сто вісімдесят градусів і шукати цілителя, коли цілком несподівано очі їй закрили чиїсь теплі руки, а знайомий голос сказав:

- Вгадай хто!

- Ой, навіть не знаю, - іронічно відповіла Нора. – Та забери вже ти руки, Резарт!

- А от і не заберу, доки не назвеш мене на ім’я, а то все Резарт та Резарт… Набридло! – в голосі дракона відчувалася деяка образа.

- Як я можу називати тебе на ім'я, якщо ти все ще переходиш зі мною на "ви"?

- Гм, я намагатимусь не допускати надалі подібної помилки.

- Якийсь ти сьогодні аж надто добрий, - підозріливо відмітила Нора.

- Настрій хороший.

- І що ж є причиною такого твого хорошого настрою? – гмикнула Нора, намагаючись стягнути його долоні зі свого обличчя. Марна справа.

- А от назви моє ім’я, тоді я і скажу і відпущу.

- Ну, гаразд… Ейдон, - здалася дівчина.

- Гм, для початку і це непогано, - мовив дракон, відпускаючи Нору.

- Пф, та це максимум, на що ти можеш розраховувати, драконе, - вигнула Нора брову. Жест, який вона мимоволі запозичила у свого братика. – До моєї френдзони тобі зась.

- Ха, не дуже й хотілося!

А Нора не відповіла, здивована усвідомленням, що виснаженість знову відступила. Щось це все підозріло…

- Тобі до готелю? – Нора кивнула. - Тоді нам по дорозі. Я тебе проведу.

«Гей! - почав кіпішувати Песиміст. – Ми хіба не збиралися піти до цілителя?»

«Так, але, якби ми сказали йому правду, він би неодмінно поцікавився, що сталося,» - знизала плечима Жіноча Інтуїція.

«Угу, - погодився Реаліст. – А ще він захоче запевнитися, що з нами все добре.»

«То й що з того?»

«А те, мій любий друже, що ми сказали собі триматися подалі від нього, а натомість що ми робимо?»

«Ми ж дійшли згоди, що ми все одно будемо напарниками, тож немає сенсу його уникати, лише терпіти,» - почувся кволий голосочок.

«Оптимістко!» - радісно скрикнув Песиміст і обійняв її.

«Я щось пропустила?»

«О, нічого важливого, не хвилюйся,» - загадково усміхнулася Жіноча Інтуїція.

- Кепсько виглядаєш, - буденним тоном сказав Резарт. – Бліда, як вампір.

- Просто втомилася, - сказала Нора, але вже за мить зрозуміла, що її ніби як з кровопивцею порівнюють, і докинула в'їдливо: - Ой, ніби ти мав кращий вигляд, коли вперше здавав іспит!

Хлопець тихо засмівся.

- Повір мені, я мав.

- І чому ж? Смію припустити, що через надмірну самовпевненість і помилкове переконня, що ти кращий від усіх?

- Можна й так сказати. Але, коли повернемося до готелю, відпочинь, добре? Не люблю вампірів.

Нора перевернула очі і перекривила дракона, доки той дивився вперед і не міг її бачити.