Привіт, академіє!

Прийшов у ванну:

заспівав, подумав про сенс життя

і лише потім помився.

- Щось страшнувато тут, - зіщулилася Нора, розглядаючи темряву навколо, яку розбавляли лише поодинокі вогники з вікон будівлі поблизу порталу.

- Ага, - погодився Іш, схопивши Нору за руку так, що, здавалося, ніщо не змусить ліча її відпустити.

- Та не бійтеся ви. Подумаєш, темрява. Тут ніколи ліхтарів немає, це вже справа звички, - легковажно махнув рукою Вел.

- Але ж чому не поставити ліхтарі? – не могла зрозуміти логіки ректора Нора.

- Раніше, в першому семестрі того року, тут були ліхтарі, але студенти так часто викачували з них енергію, що ректору набридло їх, вважай, кожного дня заряджати, і тому ліхтарі просто зняли, - пояснила Тая.

- Та й студенти перестали ночами на вулиці швендяти, - додав Лі.

- А який резон був викачувати енергію? ЇЇ ж там кіт наплакав, - поцікавився Іш.

- Просто так, з нудьги, - сказала Тая.

- На заклад, - відповів Лі.

- Щоб посміятися, - знизав плечима Вел.

Нора з Ішем перезирнулися. Їхні очі вже звикли до темряви, тож вони змогли розрізнити однаково скептичні вирази облич одне одного.

Далі, Вел, Тая та Лі повели їх до чотириповерхової будiвлi, що знаходилася не надто далеко вiд академiї, а отже і від порталу. Той факт, що чапати їм ще недовго, немало звеселив наших втомлених мандрівників. Як досвідчені студенти, вище згадана трійця щедро ділилася інформацією. Вони розповiдали по дорозi, що ця чотириповерхівка і ще декілька з тих, що були трохи далі – це щось на кшталт готелю для тих студентів, які за якихось причин не можуть або ж просто не бажають залишатися вдома до початку навчального процесу.

- Таких чомусь завжди вистачає, особливо зараз, коли щойно почали приймати iспити. Та й завтрашнє свято теж сприяє ажiотажу, - розповiдав Вел.

- А що за свято? – запитала Нора, яка зовсiм загубилась у часі. – I яке сьогоднi взагалi число?

- Сьогоднi третє липня, - насмiшливо глянув на неї згори вниз Вел. Обличчя хлопця Нора не розгледіла, оскільки місяць на небі ще зовсім молодий, і ніч надійно приховує все навколо навіть від гострих очей перевертня. – А завтра ввечерi в Лекресi будуть маштабнi гуляння в честь Дня Магії, і тому ціни на оренду кімнат та квартир ти можеш собі уявити. А в нашій академії прейскурант не повинен був змінитися. Кімната тут в середньому коштує десь п'ятнадцять срібляків за тиждень, якщо пам'ять менi не зраджує. Цим студенти і користуються.

- Та це ще квіточки, - не погодилася Тая, - ось побачите, що тут вкінці місяця робитися буде, коли всі, як завжди, в останній момент побіжать іспити здавати! Такий натовп буде, що ну!

- А чому ж тут так багато тих, хто хоче бути тут ще й влітку? Ну, якщо не враховувати тих, хто приїхав на День Магії та екзамени, - поцікавилася Нора.

- Причини бувають різними…

Нора почула характерне шкряб-шкряб з боку Вела, з чого зробила висновок, що хлопець почухав потилицю в глибокій задумі. Шкрябання припинилось, тож Нора припустила, що геніальна думка таки прийшла до темоволосої голови перевертня. І справді:

- От наприклад… - почав він, але його перебила Тая.

- Причин дуже багато, яле я назву основні. Втеча від батьків із замашками тиранів, які не дозволяють ні з ким знайомитися та залишати замок, бо, бачте, дівчину або хлопця ще в дитинстві заручили з нащадком якогось багатого аристократичного роду, плюючи на думку свого чада. У мене багато таких знайомих. Політичний сховок для тих, хто просто не так подивився на черговий закон королеви-матері, або – не дайте боги! – посмів його критикувати. А ще академія надає політичний сховок тим, чиї сім'ї були зруйновані врезультаті дій влади, як от декілька наших спільних друзів, - спокійно та відсторонено взялася перераховувати Тая.

- А які саме друзі? – запитала Нора, з підозрою поглядаючи на решту компанії.

«Хто це в нас тут такий нещасний? Кого тут треба пожаліти?» - озброївшись турботою та співчуттям, запитала Оптимістка.

- Джек, ти, Ейд, Іш та Вел. Це поки що всі з тих, кого ти знаєш, - флегматично перерахувала Тая, перш ніж Джек встиг закрити їй рота долонею.

«Ого! – присвиснув Песиміст. – Та ми можемо відкривати гурток постраждалих через королеву!»

«Це просто жахливо!» - бідкалася Оптимістка.

«Ага. Та ця королева – просто професіонал! Насолити стільком істотам! Нам до її рівня ще рости й рости!» - кивала Жіноча Інтуїція, але по ній було видно, що думки її десь далеко-далеко.

«Ось тільки є одне питання, - різко й холодно сказав Реаліст. – Коли вона НАМ насолити встигла?»

Всі задумались, і, не знайшовши відповіді, розвели руками. Мовляв, і не питай, друже, ми б раді допомогти, але тут ми не в курсах.

- А коли це королева мені встигла життя зіпсувати? – запитала Нора, відчуваючи характерний запах смаженого. Це так підгорає її довіра до цих істот.