Глава 7. Несподіваний напад

Соломія повернулася аж після обіду, коли служниці прибирали посуд.

- Ваша високосте, куди ж ви поділися? – злякано запитала велетка, при цьому її очі боягузливо бігали туди-сюди. – Я вас скрізь шукала, а ви… вже тут.

- Мені набридло на вас чекати, - сказала я.

- Ой вибачте. Мабуть, мене не було надто довго? Просто виникли … деякі непереборні обставини.

- Я їх бачила, - не стерпіла я - було бридко відчувати себе обдуреною.

- Так? Ви… бачили?- Соломія відвела погляд, неймовірно знітившись.

Я вирішила не доводити її до сліз, тому вирішила припинити на цьому розмову. Натомість служниці допомогли мені приміряти весільне вбрання. На жаль, декольте виявилося зашироким, а я більше не хотіла чекати жодної хвилини.

- Ось сукня, - я вказала велетці на моє весільне вбрання. - Залишилося виготовити гарнітур. Чи мені слід ще раз пояснити вам, які саме прикраси я б хотіла мати?

- Ні, що ви, я все гарно запам’ятала, - запевнила мене Соломія, - і ювелірні вироби будуть у вас ще до завтрашнього ранку.

- Прибудуть разом із сукнею, - пообіцяла Лора Шансс.

 Повернувшись додому, я прийняла ванну з пелюстками троянд, а потім, одягнувши бузковий пеньюар, лягла відпочити.

- Пані, про вас запитували, - доповіла мені служниця.

– Хто?

- Інереїда Берізка приходила й цікавилася, як у вас справи.

- А, це все якісь не варті уваги дрібниці, - втомлено зітхнула я, сховавшись під ковдрою. - І нехай мене ніхто не турбує, чула?

- Як накажете, пані.

Заплющивши очі, я відразу ж поринула у глибокий і міцний сон.

Цього ранку я прокинулася майже на світанку. І тільки розплющила очі - побачила весільне вбрання, що висіло навпроти на манекені.

- Яка краса! - вигукнула я, схоплюючись із ліжка. І, звичайно, кинулася приміряти сукню.

Приклавши її до себе, я уявила, як виглядатиму на весіллі.

- Гей, Мариссо, ти де?! - заволала я, похапцем скидаючи з себе нічну сорочку.

- Я тут, пані, - у дверях з'явилася служниця, вона тримала тацю зі склянкою свіжого соку.

- Швидше готуй мені ванну, а потім ми підберемо білизну.

- Її теж прислали, - монстра вказала на картонну коробку, що стояла на підставці для квітів. – А також кольє, вінок та сережки.

- А туфлі, серпанок?

- Будуть із хвилини на хвилину.

- От би і з весіллям так, - зітхнула я, не пригадуючи, чи називав мені Архан точну дату проведення урочистостей.

У ванній я затрималася довше, ніж звичайно, тому що згадувала події минулого дня, а досвідчені рамбондли обережно розтирали моє тіло, масажуючи напружені м'язи. Я навіть заплющила очі і на мить поринула в напівдрімоту, як раптом відчула незвичайні доторки.

- Це ще що за зухвальство? - вигукнула я, та так і заткнулася, бо це був не рамбондл. Присівши на краєчку ванної, наді мною нависав Архан.

- Я бачив твоє вбрання, - хриплуватим голосом сказав він, струшуючи з руки воду, повільно накручуючи вологі пасма на долоню. - З тобою помитися, чи що?

- Але тут дуже тісно для двох, - пискнула я, підбираючи ноги і прикриваючись руками.

- Не думаю, - хмикнув дракон, розстібаючи білу шовкову сорочку, він повільно опустився поряд зі мною у воду, що почала вихлюпуватися на підлогу.

- Мені здається, буде краще, якщо я зараз вийду, - прошепотіла я, спостерігаючи, як рамбондли, чіпляючись за краї ванни, похапцем вистрибують назовні.

- А от це вже мені вирішувати, що краще, - дракон нітрохи не переймався через незручність.

Ми лежали удвох у теплій ароматній воді, вірніше, в її залишках…

- То коли ж весілля? - запитала я, розсіяно дивлячись у стелю.

- Сьогодні ввечері, - відповів Архан. Потім рвучко підвівся, вистрибнув із ванної. Замотавшись у простирадло, він пішов, грюкнувши дверима, залишивши мене у цілковитій розгубленості.

- Гей, Мариссо! - заверещала я. - Біжи сюди! Швидко допоможи мені витертися.

 Служниця відразу ж влетіла у ванну, тримаючи напоготові два рушники. В один вона загорнула моє волосся, інший накинула мені на плечі.

Вже в кімнаті я сіла на диван, а дві монстри почали мене розчісувати.

- Швидше ворушіться, - покрикувала я, тремтячи від нетерпіння, адже має пройти якихось кілька годин, і я муситиму з’явитися у весільному вбранні перед гостями та перед майбутнім чоловіком. Звичайно ж, у мене не було жодних сумнівів, що все відбудеться саме так – я вийду заміж за дракона, а наша дитина народиться у законному шлюбі.

Погладжуючи живіт, я мрійливо дивилася в далечінь, розглядаючи далекі гори та уявляючи своє щасливе майбутнє. Тим часом служниці розпаковували коробку, витягаючи звідти чудовий комплект білизни, що складався з білих шовкових панталон та корсета.

- А як же туфлі? А серпанок? Вони вже тут? - спитала я, милуючись панталонами та спостерігаючи за щупальцями служниці, що вправно їх розгладжували.

- Все буде з хвилини на хвилину, - монстра замріяно зітхнула.

Раптом у двері швидко вскочила ще одна монстра, з низьким поклоном вона впхнула Мариссі до рук продовгувату скриньку, що аж сяяла від безлічі дрібних коштовних камінців.

- Це що таке? – перепитала служниця.

- Особливий подарунок для нареченої від клубу аристократів, - пропищала восьминіг, повільно задкуючи. – Діамантові прикраси для весільної зачіски.

Виконавши доручення, служниця зникла.

 Мені було дуже цікаво, і я відкрила скриньку, милуючись блиском чималих діамантів на золотих шпильках для волосся.

- До речі, Мариссо, а ти маєш нареченого? - запитала я, задерикувато прикусивши нижню губу.

- Ні, - обличчя восьминога стало червоним.

- Це погано, адже в такому разі ти почнеш заздрити своїй пані. Хіба не так?

- Ні, я знаю своє місце.

Нарешті, вклавши моє волосся у високу зачіску та обережно заколовши шпильками, дві монстри відійшли вбік і стали біля стіни.