Глава 4. Я пробачила йому все

Занурившись у воду, я відчула приємне тепло, а ще ледь чутні доторки до шкіри, що спочатку сприйняла за бульбашки чи вирування. Але, придивившись, зрозуміла, що це дивні масажні пристрої, які якимось чином рухалися самостійно.

- Що це? — спитала я у Марисси, яка стояла біля величезного дзеркала на всю стіну, протираючи його ганчіркою, аби не запітніло, і я могла добре себе бачити.

- Це рамбондли.

- Що?.. - пискнула я.

- Рамбондли, - повторила служниця. - Вони добре навчені, не бійтеся, ці масажисти із підземних купалень дуже делікатні.

- Знову якісь монстри? - вхопивши двома пальцями одного рамбондла, я з підозрою піднесла його до очей, щоб добре роздивитися. Він виглядав більш, ніж дивно, ніби в нього був тільки тулуб, мов у кальмара, від якого в різні боки стирчали химерні долоні з пальцями та одним оком посередині тіла.

- Адже ви просили особливо дієвий масаж? Тому ляжте і розслабтеся, - монстра, поклала ганчірку, взяла з полички флакон із маслом та крапнула кілька крапель у воду, що аж завирувала від рухів.

- Просила … але…

- Вам потрібно лягти та розслабитися, довіртесь рамбондлам. Гадаю, вони зроблять свою справу краще навіть від того вашого професора.

Так я і вчинила. А поки істоти позбавляли напруги моє тіло, служниці помили та розчесали довге волосся – та так вправно, що я мало не заснула, заколисана вправними маніпуляціями.

Мені так сподобався масаж, що, виходячи з ванної, я прихопила з собою одного монстра-масажиста, вирішивши взяти його до свого ліжка, бажаючи продовження.

Коли я увійшла до спальні, з-під ковдри з'явилася мордочка вавака.

- Пані, навіщо?! - підбиваючи подушки, скрикнула Марисса.

- Що – навіщо?

 - Навіщо ви принесли рамбондла сюди?

- Хай зробить мені масаж стоп, - я примхливо надула губи. – Мені дуже сподобалося.

- Ця істота вам не стане в нагоді інакше, ніж у ванній, адже вона мешкає виключно в купальнях. Ще й вавак буде ревнувати.

- А й справді, - я бридливо пирхнула, тому що на повітрі бідолаха набув слизово-синюшного кольору, його єдине око майже викотилося з орбіти та почервоніло. – Він хоч не загине?

- Віддайте мені, і я віднесу рамбондла до підземних купалень.

Розморена подорожжю, любощами, приємною купіллю з масажем я мріяла впасти і заснути, адже завтра на мене чекала цікава подорож - до магічної ткалі Лори Шансс, яка пошиє вінчальне плаття моєї мрії.

Скинувши махровий халат на підлогу, я одягла нічну сорочку і лягла до ліжка, накрившись ковдрою.

Але сон чомусь не йшов. Мабуть, все ж таки я була занадто збуджена - перебирала в пам’яті свою розмову із леді Сузанною, з гіркотою пригадувала свої колишні покої, та думала, що ж сталося із моїм чудовим одягом та шкодувала, що хоча б не взяла із собою до Сутінкового світу свою вірну служницю Барбару.

Аби змінити думки й відволіктись, я вирішила почитати книжку, та коли кімната наповнилася густими сутінками і мене оповила легка сонливість, я раптом почула якийсь грюкіт.

- Це ти, Мариссо? - пробурмотіла я, насилу стримуючи роздратування. – Невже не можна рухатися якось обережніше?

- Ні, кохана, це я, - тихий шепіт Архана прогнав мою сонливість до решти; здригнувся вавак, що лежав у мене під боком, обійнявши всіма чотирма лапками. Стріпнувши пальцями, я запалила слабкі фіолетові вогники, бризнувши ними на стіну, де вони засяяли химерною сяючою квіткою.

Магічне полум'я могло вражати, а могло бути холодним і липучим, тож іноді я користувалася ним для освітлення простору.

- Ти, в таку пору? – звичайно, я зраділа, хоча й подивувалася, чому це дракон прийшов до моєї спальні так пізно. Та й бачилися ми з ним зовсім недавно, а я вже було звикла до того розпорядку, коли мусила його подовгу чекати.

Тим часом Архан стрімким рухом скинув із себе плащ, і я мимоволі замилувалася красою його досконалого тіла. Він усміхався. Він був високий, кремезний та невимовно гарний. Він був у просторій блузі, у матерчатих штанях, чорне смолянисте волосся спадало йому на очі.

 Не відводячи погляду, я відкинула убік ковдру та трохи відсунулася вбік, звільнивши біля себе достатньо місця. Архан відразу ж приліг поряд; поцілував змащений бальзамом опік, його чорні очі палахкотіли пристрасним вогнем.

- Напевно, цю ніч я проведу з тобою, - він ніжно пестив моє волосся, перебираючи його у пальцях, так що здавалося, це струмує золото.

"А як же мені виспатися?" – подумала я, тепер, коли дракон лежав поруч зі мною в ліжку. Але, якщо мій суджений так  вирішив, то так і має бути, адже не мені встановлювати правила.

- Що це? – намацавши вавака, що все ще міцно притискався до мого тіла, Архан раптом вхопив його і кинув на підлогу, монстр жалібно пискнув.

- Навіщо ти так? - я здригнулася від невиправданої жорстокості дракона, який ось-ось мав стати моїм чоловіком і якого я кохала.

- Між тобою і мною не повинно бути нікого.

- А як же тоді всі твої наложниці? – не стрималася я. – Інереїда Берізка, Таміла та інші. І до речі, щось давно не видно Амріти Орхідеї. Невже після того, на що вона наважилася, твоя колишня наречена, як і раніше, вештається по замку?

Це було аж надто зухвало…

- Я люблю тебе, Халіно, - у фіолетових відблисках холодних вогників я побачила, як гнівно пересмикнулося обличчя Архана. - Але ти - тільки моя тінь, яка повинна рухатися за своїм повелителем, тихо і непомітно.

- Тінь?! – обурилася я, і навіть підстрибнула на ліжку. — То ти заволодів мною тільки для того, щоб зробити своєю тінню? А я думала ...

- Я – імператор Сутінкового світу, і така ціна мого кохання до тебе, Халіно.

Від обурення я мало не задихнулася, мені було боляче і прикро, що ось так зі мною поводиться людина, якій я довірила своє життя, подарувала своє кохання, в своєму лоні я носила його дитину!

Сльози з'явилися на моїх очах, я відкинула руки Архана геть і сіла на ліжку, відсторонилася, підігнувши коліна.