Глава 2. Повернення додому та цілковите розчарування

- Якщо ми вже тут, - сказала я, - чи не можна мені відвідати палац та хоча б побачитися зі своїм батьком?

- Звичайно, ти з ним побачишся. Тільки надовго затримуватися не можна, ми все ще не пов’язані з тобою обрядом вінчання, – відповів дракон. – А щоб ми якнайскоріше повернулися до Сутінкового світу, я віднесу тебе до королівського палацу та зачекаю десь поблизу.

- Добре, як скажеш, - я вдячно поглянула на свого коханого, милуючись красою його обличчя, впевненою поставою, мужнім поглядом. - Я тільки дізнаюся як справи в королівстві, трохи розповім батькові про себе, аби він пересвідчився, що зі мною все гаразд. Бо ж, певно, від часу мого зникнення він втратив сон, зовсім змучився від горя. Тільки уявити – твою єдину дитину викрадають у тебе на очах, а потім ти її півроку не бачиш і не знаєш, що з нею…

- Але пам’ятай – жодних обіцянок віддати свою свободу та життя ще ненародженої дитини в обмін на захист від вторгнення ворогів, - похмуро нагадав дракон.

- Звісно… - при згадці про дочірній обов’язок я гірко зітхнула. – Вибравшись із такої халепи. Тільки подумати – я могла позбавитися кінцівки, або дитини і стати дружиною лорда! Ні, я не вірю, що таким було бажання мого батька. Гадаю, той божевільний аристократ діяв на свій розсуд, бо в іншому разі… - я завбачливо змовчала про записку, яку отримала від лорда.

Здійнявшись у небо, ми промайнули над верхівками дерев, освітлених яскравою барвою сходу сонця. Я вперше в житті бачила такий гарний світанок, і мені посвітліло на серці. А ще я передчувала, що от-от побачу свого любого батька, повернуся у милі місця свого дитинства; птахи цілими зграйками зривалися з гілок і спурхували в інший бік, наче вітаючи нас із драконом.

І ось нарешті з'явився замок. Побачивши знайомі шпилі, вежі та балкончики, я навіть розплакалася від розчулення.

Увійшовши до знайомих дверей, я раптом згадала, що на мені чоловічий плащ, а під ним - тільки нічна сорочка. Хоч і красива, але все-таки це була білизна, а королівні по етикету непристойно показуватись у такому одязі.

Тому, швидко роззирнувшись і не помітивши нікого, хто міг би мене побачити, я прошмигнула в коридор, а потім у свою спальню – на щастя, двері були відчинені, знадобилося лише злегка натиснути. Не зауважуючи того, як змінилося убранство моєї опочивальні, я кинулася до гардеробної кімнати…

 І тут на мене чекав сюрприз.

- Що? Невже це ти, Халіно? – відсахнувшись, налякано пискнула леді Сузанна, обдивляючись мене з ніг до голови. – Що це на тобі таке, невже чоловічий плащ?

- Це я, леді Сузанно, ви не помилилися. А ви й не очікували мене побачити, еге ж?

Трохи оговтавшись, товстунка повільно сіла у крісло та окинула мене зневажливим поглядом.

- Де ти була?- заклавши нога на ногу, бундючно спитала вона. – І чому ти виглядаєш так, немов дешева повія? Що з твоїм волоссям?

- Будь ласка, не таким тоном, – відрізала я. - Хто вам дозволив мене допитувати?

- Але чоловічий плащ – це вже занадто, скинь його мерщій!

- Що? Ви геть осліпли? Перед вами – наступниця престолу! І чому це ви розсілися у моїй присутності? Наказую підвестися та поцілувати мою руку, - я закопилила губи та простягнула вперед долоню, помахавши нею перед почервонілим від обурення обличчям товстулі.

Проте та й не подумала підводитися, натомість, пхикнувши, склала на грудях руки, демонструючи мені… перстень королеви? Що!

- Тобі слід знати, що багато чого змінилося з того моменту, коли ти втекла із дому, наражаючи на небезпеку свого батька і все королівство, - процідила леді Сузанна.

- І що ж так сильно змінилося, що я застаю вас у своїх апартаментах, і ви - риєтеся в моїх речах?

- Де тут твої речі? – коханка мого батька здивовано округлила очі. – Цей гардероб тепер мій, як і апартаменти.

- Не зрозуміла…- я невідривно дивилася на масивний перстень із найбільшим діамантом у світі; бездоганно білий, із вкрапленням бузкових бульбашок, що відкидали неповторні таємничі блакитні відблиски і робили його практично безцінним, та не хотіла вірити своїм очам.

- Ми з твоїм батьком повінчалися, і тепер я - законна королева Світлих земель.

- Справді? – я щойно зауважила ще й витончену королівську діадему на вигадливій зачісці леді Сузанни.

- Я що, маленька дівчинка і буду тобі брехати?

- Вітаю, - насупила я брови. – І як це вам удалося так вигідно влаштуватися?

- Його величність король Сезан Коншерг вшанував мене за вірність та кохання, за ту турботу, яку я виявляю, за силу, яку він черпає в мені, за красу…

- Що за маячня, - моєму подиву не було меж. – Про яку красу ви говорите? Що ви можете дати йому, як жінка?

- А от що, - леді Сузанна відкинула полу золототканого парчевого каптану та показала на свій живіт, затягнутий у найтонший шовк кольору слонової кістки. – Хоча ще й не видно, але дитині вже два місяці.

– Що? Ви теж вагітні?

- Теж?.. - у свою чергу запитала мачуха, уважно мене розглядаючи.

- На відміну від вас - уже п'ять місяців, - я скинула із себе просторий плащ та відтягнула ззаду сорочку, відразу проступив чіткий рельєф тіла.

- Такий великий термін! А як же королівство?- діставши із парчевого мішечка, що висів у неї на талії, окуляри у витонченій золотій оправі, леді Сузанна наклала їх на носа та аж подалася вперед, прискіпливо оглядаючи мій доволі випуклий живіт. Щойно вона переконалася, що я не брешу, її обличчя враз пополотніло і на чолі з’явилися дрібні краплі поту.

- Неймовірно… - видихнула вона, падаючи в крісло та втираючись рукавом, немов якась простолюдинка. – Яка ганьба! І хто ж батько дитини? Невже якийсь приблуда із лісу? Чи монстр? Хоча, тебе ж поцупив … дракон. Ну і як ми виберемося з халепи? Адже вороже військо біля кордонів, розвідники все частіше пробивають магічний захист, і…

- Щось мені підказує, що тепер ви й самі зможете чудово впоратися з військом чорних звіздарів, - вибухнула я, гнівно перебивши патякання леді Сузанни. – І вже точно - без мене.