Частина 3: «Тінь запорозьких реєстрів»

Опонент на мить зам’явся, але швидко спробував склеїти свій зім’ятий фантик. У холі відчутно змінився тиск: азербайджанець із Сумгаїтського заводу, що досі сидів розслаблено, раптом випростувався, наче струна, зацікавлено блиснувши очима. А рудий, усіяний ластовинням інженер із Липецька, злегка посміхнувся й увесь перетворився на слух.

Я бачив, що нас слухає весь зал, тому продовжував вести діалог мовою опонента — чітко, аргументовано, без тіні сумніву.

— Гм... Ну это объяснимо, — нарешті видавив росіянин, намагаючись повернути собі роль вчителя. — Часть народов, исторически вошедших в Россию, стали переделывать свои фамилии на русский лад. Они могут объяснить свои фамилии своим языком и считать их русскими.

— Не знаю… — я скептично підняв брову. — Стали они переделывать себя или их стали переделывать «под себя» — это вопрос большой политики. Но скажи мне: можно ли считать такие фамилии действительно русскими по духу?

Р: Думаю, что и да, и нет. Фамилии других народов, перекроенные под русские, ещё не есть русские, но могут ими стать, когда отомрут языки, от которых они произошли.

Від цієї фрази про «відмирання мов» у холі війнуло холодом. Азербайджанець ледь помітно стиснув підлокітник крісла.

— Это касается и болгарских фамилий? — запитав я.

Р: Болгары — это такие же славяне, как русские и украинцы. И нам делить нечего. Тем более их фамилии возникли позднее русских и возникли по русскому подобию.

— Тогда получается, — я ледь помітно всміхнувся, — что это русские фамилии произошли по украинскому подобию? Ведь в 1654 году, во время объединения Руси-Украины и Московии, у нас уже существовали чёткие реестры Запорожского казачества. А в Московии крестьяне еще веками не имели фамилий. Их «фамилией» был ответ на вопрос хозяина: «Чьих вы будете?».

На згадку про козацькі реєстри росіянин нервово смикнув плечем. Він хотів перебити, заговорити про «спільне коріння» Київської Русі, але я не дав йому перехопити ініціативу.