4 Глава Надія

Вони йшли вулицею розмовляючи про всякі дурниці: погоду, навчання, роботу, гарні місця, та взнали трохи одне про іншого.
«І ось що мені вдалося про неї дізнатися : вона не хоче говорити своє ім’я, тому так гарно уникає цього питання»:після цих слів юноша посміхнувся та продовжив: - «ми одного віку, переїхали сюди обидва літом 2019 року, навчаємося при одному університеті, наші будинки поруч»
- «чому я раніше тебе тут не бачив?»: запитав Ланс, розраховуючи знайти ще одну підказку.
- «напевне, тому що»: пролунала пауза на пару секунд і зі звуку «Е» незнайомка продовжила : - «я дуже рідко виходжу на вулицю, зазвичай користуюсь доставкою, а вчусь заочно»
- «для мене це так дивно, ти робиш геть інше враження»: авжеж я так і повірив, ну нічого, я взнаю хто ти :-«не хочеш виходити зі мною до стадіону на прогулянки?»
- «я взагалі то, я не проти»: сказала вона це, та дуже гарно посміхнулась:», а ми вже прийшли, дякую тобі велике, вони були дуже важкі»
- «та не переймайся, не дуже важко було, тоді завтра о восьмій на стадіоні, я за тобою зайду?»: звісно вони були дуже важкі, особливо для мене, ай-я-яй руки болять:», отже до завтра»
- «так бувай»: вона знову посміхнулась, забрала пакети та удала що вони для неї не важкі, попрямувала до свого будинку.
Він провів дівчину поглядом, доки та не зачинила за собою двері. Йшовши додому я намагався скласти пазл у своїй голові, але нічого не вдалося, мені не вистачало лише твого ім'я.
- «ну що ж, завтра я дізнаюся яке тебе звати»