Це було зранку, останнього дня весни, я не поспішаючи прокинувся та вирішив прогулятися до магазину, адже їжі зовсім не лишилося, а мій живіт почав справжнісінький бунт. Мене звісно трохи здивувало те, що на вулиці зовсім не було людей, але зранку всі ми такі, трішки приглушені. Обравши всі необхідні продукти до свого кошика, я успішно сплатив покупку і направився до виходу з магазину. Ледве переступивши поріг мене збиває якась дівчина, зазвичай я б почав гніватися, але піднявши очі побачив дуже гарне обличчя, а саме цікаве те що воно мені знайоме, це дуже дивно, тому що у цьому містечку я знаю лише Крісса та пару його подружок, як грім серед ясного неба.
- "вибачте будь ласка, я справді не навмисно, ще раз пробачте...":- її очі стали мокрими, а усмішка була натягнутою, вона мало не заплакала там на порозі. Потрібно було б щось зробити, але я не міг відірвати від неї очей.
На вид її було ледве 20, багряне волосся у деяких місцях трохи біляве, дуже світлі очі, наче не справжні, маленький витончений носик, трішки рум'ян та помади було на ній, просте світло-зелене с квіточками плаття, та білі босоніжки на маленьку ніжку, а в руці вона тримала шоппер розписаний у стилі Інді.
– “чорт, і коли я це все встиг роздивитися“ — ((подумав він про себе)
Після хвилини мовчання, я все-таки наважився щось та й сказати:
"-та це я незграба, не потрібно вибачатися, мені незручно, повинен був пропустити дівчину"
Не знайшовши нічого краще я теж перепросив та попросив не плакати. Вона почала поспішно збирати продукти з полу, щоб хоч якось загладити свою провину.
- "давайте краще я допоможу донести вам пакети до дому, думаю це не звичайна зустріч":сказав я, щоб прибрати мовчання. Але звучало це як оті смс від моїх фанаток.
- "о це було б добре, але я навіть не знаю вашого ім'я"
- "вибачайте, зовсім забув манери, мене звати Ланс, можна взнати і ваше ім'я?": промовивши це я надіявся впізнати її за іменем.
#8995 в Любовні романи
#2154 в Короткий любовний роман
#3209 в Різне
#845 в Гумор
Відредаговано: 04.05.2023