Розділ 10

Вибач?..

Прокинвшись, я зрозуміла, що уже не лежу у парку. Навпаки, мене хтось тримає. Я леганько припідняла голову, й побачила Джейка. Подивившись в інше сторону я побачила Алана який щось говорив Джейу. Ці двоє мене усюди знайдуть! Я вирішила не показувати, що я уже прокинулась. Через кілька хвилин я почела голос Алана.

-Ну ось, здається тут.

-Ну і чого ти стоїш? -- це вже був Джейк. Алан замовк на мить, а тоді постукав у двері.

-Ви ще хто такі? -- це була тітка Меррі -- І що Емма робить з вами? Хоча схоже я зрозуміла.. Алан і Джейк?

-Ага -- Джейк відповів за обох.

-Віддайте мені Емму й йдіть геть!

-Почекайте! Ми хотіли вибачитись...

-Добре. Поставте її у вітальні. Коли прокинеця поговорите.

Коли вони пішли у одну з кімнат, я встала з невеличкого диванчика й підйшла до кімнати. Дуже вже мені було цікаво про що вони говорять.Я притулила вухо до дверей й почала слухати.

-Ну думав, що вона настільки розізлиться через якесь там кошеня -- здається, це був Алан.

-Ну не починай. Ми вибачатись прийшли чи на кошеня жалітись? -- У відповідь, Алан лише ображено хмикнув. Я продовжувала підслуховувати й притулилась до дверей, проте схоже вони були погано закриті. Двері відчинились, а я буквально впала у кімнату. Хлопці різко розвернулись в мою сторону. Ну звичайно, я к можна не почути дівчину, що з грохотом падає у кімнату.

-Ти підслуховувала? -- спокійно, проте в один тон сказали хлопці.

-Ні, я просто проходила повз й вирішила на двері впасти -- подумала я -- та ні, я просто перечепилась -- це я вже сказала всулух.

-Ти в цьому упевнена -- схоже Алан вирішив познущатись з мене. У цю мить я почула тихеньке шародіння кошеняти у себе за спиною.

-Вайт напевне голодний, піду нагодую його! -- я уже взяла кошеня проте тітка не дозволила мені.

-Я про нього подбаю -- вона забрала кошеня у мене з рук й воно зрадницьки мяукнуло.

-І ви туди ж! -- тихо просичала я, так щоб хлопці не почули. Вони у цей момент вони сиділи на ліжку й хижо посміхались.

-Ем, ну я напевну піду -- не дивлячись на них я встала на ноги й підійшла до дверей, проте там уже стояв Джейк закриваючи мені єдиний вихід. От же ж..

-А тепер поясни, чомому це ти підслухуєш чужі розмови? -- все ще посміхаючись спитав Алан. Так. Еммо. Потрібно щось придумувити!.. Точно!

-З чого це я маю перед вами оправдовуватись? -- я легенько посміхнулась, а хлопці здивовано на мене подивились -- узагаліто я на вас ще ображена!

Вони подивились на мене розуміючи, що всетаки я права. 

-Ну, ми якраз хотіли вибачитись -- тапер оправдовувались вони.

-Я нехотячи штовхнув твоє кошеня -- почав Джейк.

-Ага, а я просто в нервах крикнув на твого кота -- підтримав Алан.

-Добре, проте кошеня НАШЕ! -- я прекрасно пам'ятала, що я говорила. Проте зараз я просто вирішила познущатись з хлопців. А чому б й ні?

-А.. Ну, так. Воно ніби наше але... ну.. -- Джейк явно не знав що сказати.

-Нууу? -- я продовжила знущатись з хлопців.

-Але ж ти його принесла, одже.. ну.. ти його власниця?... -- обережно сказав Алан. Схоже, він розумніший ніж прикидається.

-Та добре вже -- почала сміятись я, а Алан подивився на мене ніби я тільки що спробувола убити його.

-Давайте сходимо кудись, в знак примирення -- спробував заспокоїти нас Джейк.

-Чому б й ні -- підтримала я.

-Ага, я не проти -- ображено хмикнув Алан.

-От і добре. Куди підемо? -- Джейк на всякий випадок став між нами.

-Незнаю, проте хотілося б чогось зимового -- вже спокійно роздумував Алан.

-Я знаю! Що на рахунок катку? Доволі зимово -- я вирішила, що покататись на льоду було б дійсно хорошою ідеєю.

-Було б класно -- схоже Джейк був згоден.

-Так, звичайно -- напевне Алану теж сподобалась ця ідея, тож ми одягнулись й пішли шукати каток.