Розділ 9

Бійка

Чорт! Завжди я створюю проблеми. Схоже хлопці були готові побитись. Вони почали кричати на один одного й лаятись. Схоже єдиним, що втримувало їх - була я. Проте було видно - ще кілька хвилин, і їх буде не зипинити. У цей момент з кімнати виповз Вайт й вирішив мирити хлопців. Він ходив біля ний м'явкаючи й касаючи їх за ноги. Наступної миті кошеня відлетіло до стіни жалібливо пискнувши. Джейку схоже заважав Вайт. 

-Ще якісь коти будуть мені мішати! -- крикнув Алан. Я підбігла до кошеняти й обережно підняла його. Бідненьке!

-Ви узагалі двоє подуріли?! -- крикнула їм я -- Не втягуйте й СВОЇ сварки МОЄ кошеня. Вони подивились на мене, тоді на кошеня.

-Та це ж звичайний кіт, нічого особливого -- хмикнув Алан.

-А ти просто розбещений хлопчисько, нічого особливого! -- я не могла терпіти такої нахабності -- А ти Джейк, не краще нього! -- я вибігла з кухні хлопнувщи дверима.Я оділась, взяла Вайта й пішла подальше від будинку. Мені потрібен був час. Надворі була зима, проте снігу небуло. Я вирішила пройтись вуличками міста. Розглядаючи уже знайомі мені околиці я вирішила навідатись до тітки Меррі. По дорозі я розмовляла з кошеням яке, хоч й не відповідало, проте уважно слухало. Дійшовши до тітчиного будинку я постукала у двері.

-Кого там ще принесло -- з будинку почувся дзвінкий голос тітки Меррі. Вона підійшла до дверей на неочікуваного гостя -- Еммо! Захоть дорогенька! А хто цей клубочок?

-Я теж рада вас бачити, тітонько. а це Вайт. Я його надворі знайшла.

-Який же він милий -- вона взяла кошеня й понесла на кухню. Схоже у неї було чим почастувати його -- я зроблю тобі теплого чаю, у мене якраз лишилось трохи печива. Доречі, є якась причина по якій ти вирішила завітати?

Я розповіла їй про все. Про Джейка, вчинок Еш й Алана. Вона уже була готова жаліти мені увесь вечір, проте я почула як у кишені моєї куртки задзвенів телфон.

-Еммо, ну нарешті -- почувши голос Джейка мені стало легше, проте водночас я почала злитись.

-Де тебе носить?! -- вимогливо крикнув Алан.

-А тобі яке діло?! -- крикнула я.

-Дурень, заткнись ти вже -- просичав Джейк. Побачивши як я нервуюсь підійшла тітка Меррі й взяла телефон.

-Ви двоє, не звоніть їй більше. Від вас в неї лише нерви. Емма поживе у мене, своєї тітки Меррі. Дайте їй перепочити від вас.

-Але~ -- тітка Меррі закінчила дзвінок не давши їм договорити.

-Дякую -- я була дійсно вдячна їй.

-Намає за що. Йди відпочинь.

Увесь день я гралась з Вайтом після чого вирішила піти на прогулянку. Вийшовши навулицю я побачила, що падає сніг. Нарешті сніг! Хоч його було й небагато, проте невеличкого сніговичка я б змогла зліпити. Вперше за ці дні я могла розважитись сама. Без зайвих людей. Закінчивши я подивилась на своє творіння. Здається непогано. Я пішла у парк уже в хорошому настрої. Я стала думати, що дальше будуть робити хлопці. В те, що Джейк заспокоїться я сама не вірила, а Алан буде шукати те, що хоче він. Але як? Вони ж не знають де живе тітка Меррі. З цими думками я заснула у парку.