Розділ 7

Ми знайомі ?..

Я ще раз подивилась на чоловіка, не вірячи своїм очам. 

-Тату?.. - я дивилась на нього, все ще не розуміючи як це можливо.

-Еммо? Це справді ти? Я такий радий тебе ба~ -- проте я не дала йому закінчити.

-Збережи ці слова длч когось іншого -- відрізала я -- швидше почнемо - швидше закінчимо.

-Я не розумію, що я зробив, Еммо?

-От власне, що нічого. Якби не тітка Меррі, я б виросла навулиці!

-Що? Я не~ -- я знову зупинила його.

-Годі! Я прийшла щоб заробити, а не з тобою балакати!

Фотосесія пройшла доволі вдало. Схоже, з мене б вийшла доволі непогана модель. Коли усе закінчилось, ми Джейком поїхали додому. По дорозі ми вирішили зайти у невеличке кафе. Схоже люди у нашоми районі уже звикли до нас, оскільки на цей раз ми змогли спокійно посидіти за чашкою теплого чаю. Лише інколи підходили шанувальники щоб зробити фото. Я вирішила розповісти Джейку про мою сім'ю, оскільки хлопець не міг зрозуміти чому я так різко зреагувала на власного батька.

-Тож? У чому справа? -- згорав від цікавості Джейк.

-Діло у тому, що мене не ростила моя сім'я. Я виросла у тітки Меррі, яка була мені за матір протягом усіх цих років.

-Чому ж ти не жила зі своїми справжніми батьками?

-Не спіши так. Зараз усе поясню. -- я постаралась заспокоїти друга -- батько кунув мою матір коли мені було десь два роки. Я була зовсім маленькою. Мати хотіла "Мати доньку, а не якогось там хлопчака". Вона хотіла щоб я носила спідниці й бантики. Проте я просто була собою. Я носила джинси й звичайний одяг. Як можна зрозуміти, матінка не дуже любила мене. Як вона не старалась, я була чужою людиною для неї.

-І що дальше? Не могла ж вона просто викинути тебе з дому. -- Джейк ніяк не міг замовкнути.

-Ні. Вона хотіла мене позбутись, проте це потрібно було зроби делікатно. Тож вона вирішила поставити мене перед вибором, який був вигідний їй, якою б не була моя відповідь. Або я одружуюсь з хлопцем з багатої сім'ї(якого я ненавиділа більше за все), або я вимітаюсь з її будинку. У цю мить вона демонстративно відкрила двері. Я прекрасно пам'ятаю цей момент. У будь-якому випадку, я йшла з будинку. Я вибрала другий варіант й уже хотіла йти збирати речі, проте вона хижо посміхнулась й різко кинула мене за двері дому закривши їх. У мене не залишалось виходу, крім того як йти на вулиці міста й надіятись на краще. Дякуючи святим, тітці Меррі стало шкода мене й вона приютила мене.

-Як люди узагалі можуть бути такими жорстокими?! -- Джейк не міг повірити тому, що тільки що почув. Він підсунувся до мене й обняв. Обняв настільки міцно, як він, напевне, тільки міг. Розчулившись, я всеж пустила сльозу.

-Я клянусь, доки я з тобою, ніхто й ніколи тебе більше не образить -- він був серйозний, як ніколи. Я подивилась на хлопця, який дивився мені просто у вічі. відчувши тепло його тіла, я притиснулась до нього й обійняла у відповідь.

-Дякую -- тихо прошепотіла я.

Схоже, я знову заснула на хлопцеві, адже наступним, що я чула був голос Джейка.

-Перепрошою. Ми вже йдемо -- сказав хлопець офіціантові. Він ніжно взяв мене й моніс до дому, який був доволі близько від кафе. Прийшовши додому, він обережно поставив мене на ліжко й накрив своїм одіялом. Я чула як він виходив з моєї кімнати закриваючи двері. Наступної миті, я відчула як пухнастий клубок рухався в напрямку мого лиця. Схоже це був Вайт.

-Ти ж мій пухнастий сніжок -- кошеня підповзло ближче до мене, а я обійняла його, як плюжевого ведмедика -- схоже у нас з тобою схожі долі...