Розділ 5

Ешлін?..

У цю мить, усе в мені перевернулось.Ні, цього не може бути! Вона не могла зрадити мене заради якогось хлопця! Хотілось кричати, проте жити хотілось більше. У цей момунт приїхала поліція.

-Чорт! Це все твоя вина, Еммо Рейдж! -- неначе навіжена кричала Ешлін.

Через декілька хвилин приїхав Джейк.

-Еммо! Ти впорядку?! Що це за порізи?! Тобі потрібно в лікарню! 

-Ні.. Я впорядку.. -- в мене наче відняло мову.

-Ти жартуєш?! Еммо, ходімо.

-Я нікуди не піду з тобою! -- почала кричати я -- Через тебе мене хотіли убити! Моя найкраща подруга зрадила мене через тебе! Це..Це все твоя вина! 

-Еммо, заспокойся й поясни що сталось -- Джейк не міг зрозуміти, що він зробив не так.

-Еш була тою, хто спланував усе це! Я... Я не... Я просто... -- я не могла стримати сліз -- І знаєш ч-через вона ц-це зробили?.... Через.... Через тебе!

Я сіла, зарившись носом собі у коліна й згарнувшись клубком. Джейк сів біля мене й постарався заспокоїти, проте було видно наскільки він був напружений. Я не хотіла піддаватись, проте мені потрібна була підтримка, і він залишився єдиний, від кого я могла дістати хоч якусь підтримку, тож я почала плакати настільки голосно, наскільки я могла, й зарилась носом в його тепле тіло, неначе маленьке кошеня. Джейк взяв мене на руки й поніс до машин. Коли він спробував посадити мене на задні сидіння, я вчімилась в нього й крикнула "Не треба!". Він посміхнувся мені й сів спереді тримаючи мене на колінах й накривши одіялом. Так ми їхали до самого дому доки я не заснула.

Прокинувшись я побачила, що я була у себе в кімнаті а біля мене лежав Джейк. Схоже і вдома я його не хотіла відпускати. Мені стало соромно за себе, тож я вирішила хоча б зробити сніданок. Я вирішила зробити яєшню з беконом. Діставши декілька шматочків букону й декілька яєць, я відчула щось тепле й пухнасте у себе біля ноги.

-Ой! З усім цим я й забула про тебе! 

Біля моєї ного крутилось маленьке біле кошеня, яке я підібрала з вулиці раніше.

-Нехвилюйся, тебе я теж зараз нагодую -- ніжно промовила я й дістала ще одне невеличке яйце й половинку бекону.

Доготувавши сніданок, я відсипала кошеняті його частину й заварила дві чашки кави.

-Як же мені тебе назвати? - міркувала я, дивлячись як білий клубочок задібно ковтає шматок бекону -- Може Вайт? Точно! В честь твоєї білої шубки. Тобі подобається?

Кошеня розвернулось до мене й замуркотіло.

-Думаю, це означає так -- усміхнулась я.

Я вирішила перевірити чи Джейк вже прокинувся. Коли я зайшла у кімнату, він щось дивився в телефоні.

-Схоже, ти тепер зірка -- усміхнувся він мені.

-Ага, схоже на те. Ти йдеш снідати?

-Звичайно йду!

Доки ми снідали, я думала про Еш. Я не могла забути за неї.

-Досі думаєш за свою колишню подругу? -- перервав тишу Джейк.

-Ага -- тихо відповіла я.

-Не сумуй. Ось, іди пограйся з цим маленьким чудом -- він вказав на кошеня -- Доречі, як ти його назвала?

-Вайт, через його білосніжну шубку.

-Миленьке ім'я.

Знову настала тиша.

-Еммо, а ти любиш відео-ігри?

-Нууу, взагаліто люблю. А що?

-Просто цікаво стало -- сказав Джейк і пішов у кімнату

Через десять хвилин він прийшов на кухню і сказав

-Повернусь ввечері, але без мене не лягай. Гаразд?

-Добре -- відповіла я.

Цілий день я гралась з кошеням, чекаючи на Джейка. Я уже й забула, що мій друг - це відома зірка.  Ввечері він повернувся, як і обіцяв, проте з собою він приній приставку й різноманітні відео-ігри, від ігор з милими котиками, до брутальних ігор з вбивствами й кров'ю. Увесь вечір ми грали ігри, говорили й сміялися. Схоже це все було для того, щоб відволікти мене, прот в нього це вийшло. Це був один з найкращив вечорів у моєму житті.