Розділ 4

Для чого вам я?!

Я прокинулась у пустому приміщені схожому на підвал. Я почала пригадувати що сталось.

-Чорт! І як мені звідси вибиратись?! -- крикнула я.

-Ніяк! -- прошипів голос з темноти.

-Що?...

-Ти глуха? -- почувся ще онин голос з тіні -- Ніяк!

-Я не розумію.. -- я була розгублена.

-Боже, ти реально настільки тупа? -- з темряви вийшли дві дівчини.

-Це ж ти живеш з Джейком? -- промовила одна з них.

-Так -- все ще не розуміючи нічого.

-Як хтось такий як Джейк Лейт може жити з тобою?! -- вона вдарила мене по лиці.

Коли я спробувала потерти місце удару я зрозуміла, що зв'язана. Ну звичайно..

-Але для чого вам я? 

-Дівчинко, ти думаєш ми хочемо бачити як якась ідіотка фліртує з Джейком?!

Фліртує?!

-Ти була занадто наівною щоб відійти далеко від охорони і думати, що з тобою нічого не станеться!

Вони почали сміятись.

-Тепер ти будеш сидіти тут доки не помреш з голоду, стерво!

Вони вийшли з кімнати, хоча кімнатою це назвати була складно.

Я вирішила шукати як вибратись звідси. Можливо я зможу витягнути телефон? Я постаралась витягнути телевон проте не знайшла його. Придивившись я побачила щось схоже на телефон. Ну звичайно, що вони не настільки дурні. Хоча... Телефон розбитий... Якщо я зможу дотягнутись до невеличкого уламка, я зможу розрізати мотузку!

-Ааай -- схоже крісло, на якому я сиділа, не було занадто міцне.

Після моїх старань, я всеж таки дістала уламок телефону. Я вже хотіла взяти його проте двері в кімнату відчинились і зайшли уже три дівчини. Добре, що я встигла заховати уламок.

-Ось "воно" -- показала одна з дівчат на мене

Третя дівчина мідійшла до мене, схоже з ножем у руках.

-Значить він вибрав тебе?! Ти ж навіть не красива!

Вона взяла ніж й пройшлась ним по моїй руці. Кров линула дрібною струйкою. Ще один поріз, і ще...

-Чорт! Так я помру від втрати крові, а не від голоду!

Зрозумівши, що їм подобається дивитись на мій біль, я зробила вигляд ніби знепритомніла.

-Слабачка! Декілька порізів і вона відключилась!

Після цього вони пішли. Я дістала уламок телефону й перерізала мотузку. Кров з руки продовжувала текти. Моя спідниця, в яку я була вдіта, не занадто міцна тож її легко розірвати. Прекрасно! Я перев'язала руку й почала шукати вихід. Через деякий час я знайшла невеличке вікно забите дошками. Я б пролізла туди, тільки що робити з дошками. Тут я почула кроки за дверима. Я побігла у якийсь темний кут й затихла, надіючись, що вони мене не знайдуть.

-Схоже вони почали шукати цю ідіоку! -- промовила перша дівчина.

-Потрібно сховати її кудись інакше! -- доповнила друга дівчина.

-Чорт! Вона втекла! Я говорила вам закрити двері! Ви дві ідіотки! Нічим не краще неї! Швидко найдіть її!

Дівчата перелякані вибігли з кімнати, а остання вийшла за ними вслід.

-Пронесло! -- видихнула я.

Хоч вони і пішли, мені все одно портібно було вибратись з цього підвалу. Біля мого старого телефону я знайшла молоток. Ним можна пробити дошки! Я взяла молоток й підбігла до вікна. Вдаривши по вікну зі всієї сили, дошки злетіли проте це  наробило галасу. 

-Ви це чули? Хутко перевірте! Схоже вона там!

Я швитко вилізла через вікно, проте я чула як двері за моєю спиною відкрилися тож я хутко побігла як найдальше звідти. Проте вони не збирались мене відпускати. Вони постарались попасти в мене з якогось пістолету проте пуля лише пролетіля біля моєї щоки лишивши кровавий слід.

-Чотр! Моє життя перетворюється на якийсь фільм, в якому я не хочу бути головною героїнею!

Я забігла у якийсь магазин, де мене зразу ж впізнали люди. Виявляється про моє зникнення вже все місто знає! Люди в магазині викликали поліцію. Проте моїх переслідувачів це не злякало! Схоже вони дійсно хотіли моєї смерті!

-Усі ховайтесь! -- прокричала я іншим. Я не хочу щоб через мене померли безневинні люди!

Я сховалась з іншими, надіючись, що поліція близько. Я думала, що мене уже нічого не злякає! Проте в магазин почали забігати люди, що гнались за мною і я почула знайомий мені голос.

-Де вона?! Знайдіть її! -- прокричала Ешлін.