Розділ 21

Себастьян

Я повернувся в гуртожиток наступного ж дня. Ми мали б повертатись з Еллі удвох, але дівчина ясно дала зрозуміти, що найближчим часом не хоче мене бачити. Думаю, цей час потрібен не стільки мені, скільки їй. 

На щастя, Вайлен також поїхав на ці вихідні, і мені не доведеться розповідати йому про події дома. 

Ніколи ще не почував себе наскільки жахливо, як зараз. І єдина людина, з якою мені хотілося б бути поряд навіть зараз, не хотіла, щоб я звʼязувався з нею.

— Виглядаєш як шматок лайна, — повідомила Мара, і лише зараз я помітив, що мию своє горнятко вже кілька хвилин у льодяній воді.

Подруга подивилась на мене, піднявши брову. Знаю, що вона відмінниця, і мабуть, навчилась у викладачів не лише знань, але й цього погляду типу “ну, скажи щось розумне, щоб можна було оцінити”.

Я розказав. Вже в кімнаті, коли Мара забрала горнятко з моїх почервонілих рук. Дівчина вмостилась на ліжку Вайлена навпроти мене, і я бачив, як змінюється її обличчя з кожною новою деталлю. 

— Вау. Я, звісно, знаю, що ніхто не ідеальний, і в кожній сімʼї є якась… еее, дивина, та це мене вразило, — зізналась подруга. 

Я невесело посміхнувся. 

 — Та годі тобі, — Мара стиснула плечима, — моя бабуся по татовій лінії все життя цькувала маму з приводу й без. Може, звісно, татові було варто поставити бабусю на місце, або переїхати трохи далі, та замість цього він переспав з маминою найліпшою подружкою, яка за сумісництвом моя хрещена.

— Ого, я не знав цього.

Мара посміхнулась. Піднялась з ліжка та поставила чайник. Знайшла на одній з наших спільних із Вайленом поличок пакетики з чаєм.

— Це не те, що можна розповісти під час будь-якої розмови. Однак я цього не соромлюсь. Я не одна з них, всі ті рішення були прийняті не мною. Так, це моя сімʼя, я приймаю це, але вони не мають впливати на моє життя більше, ніж вже вплинули у дитинстві. І тобі того раджу. Я розумію Еллі. Ви почали зустрічатись до того, як ти дізнався все, то ж тепер тобі доведеться прийняти рішення з новими даними. Або ти обмежуєш вплив своєї сімʼї на себе і не приймаєш те, як сімʼя ставиться до Еллі або Еллі до них, або зустрічаєшся з іншою дівчиною, котра не знає цих подробиць. Тільки ти їх все одно знаєш, від цього вже нікуди не подінешся.

Вона залила нам кріп в горнятка, заварила чай та подала одне мені. 

— Я прийняв рішення.

Мара мені посміхнулась.

— Рада це чути, друже. Як плануєш бути з сімʼєю?

Я стиснув плечима.

— Не знаю. Поки просто не хочу повертатись додому. І радий тому, що мені запропонували роботу у Скофʼї одразу після випуску. План з обмеження впливу сімʼї зʼявився ще до того, як я дізнався, що він мені потрібен. 

Подруга розсміялась. Ми цокнулися горнятками та випили чаю, і знов засміялися. Вперше за добу я хоч трошки розслабився. Мара нарешті змусила мене подивитись у правильному напрямку: нічого не скінчилось. Зараз важко, та моя сімʼя не вплине на моє життя. Еллі не кинула мене, вона лише дала час визначитись із власними бажаннями. Хотіла б вона кинути — зробила б це ще вчора. Я дістав телефон, та ігноруючи прохання не спілкуватись три дні, написав своїй дівчині:

“Я повернувся до гуртожитку. Це все, просто хотів попередити, щоб завтра у потязі ця новина не застала тебе зненацька”

“Дякую. Іларіон відвезе мене сьогодні машиною. У нього справи, і я… Ну, просто хочу скоріше в свою квартиру.”

“Невдалі вихідні, так?” — я знав, що варто дати їй простір, та не міг. Руки самі писали, й, до біса це все — їй зараз не легше ніж мені. Я прийняв рішення і ці три дні вже нічого не змінять. Немає сенсу займатись цією нісенітницею.

“Ха-ха, трохи” — я посміхнувся, побачивши це повідомлення. І це лише трохи?

“Я знаю, що перегляд жахастика може покращити настрій нам обом. І перед тим, як ти нагадаєш мені про три дні — я впевнений у нас і наших стосунках. Мені вистачило дня, щоб зрозуміти це. Якщо ти готова прийняти те, що люблячої свекрухи в тебе не буде, я зроблю всі сімейні свята нашими святами. Тобі не потрібно любити всю мою сімʼю, тільки мене.”

Вона мовчала. А може, це я хотів миттєвої відповіді, та затамував зараз дихання, як і тоді, коли запропонував Еллі бути разом. 

— Що ти маєш на увазі під “зроблю всі сімейні свята нашими”? — звела брови Мара, підглядаючи у мій телефон.

— Ей! — я обурився, та все одно відповів: — Це значить — ніяких застіль серед зборища родичів. 

Мара розсміялась.

— Я вийду заміж лише за чоловіка, котрий запропонує таке мені. 

Телефон загудів, і подрузі я вже не відповів. Повідомлення від Еллі змусило мене посміхнутись, а Мара, все ще безсоромно читаючи листування, заплескала в долоні.

“За статистикою, відсоток дівчат, що дружать зі свекрухами, не перевищує відсотків тридцять, мабуть. Тож я нічого не втрачаю.”