Розділ 20

Еллі

Не встигла піднятись з гойдалки, як на моє плече опустилась мʼяка чоловіча рука. 

— Ти швидше, ніж… — почала я, коли Іларіон опустився на гойдалку поруч зі мною.

— Судячи з вигляду нажаханого Доджа, зустріч з його сімʼю пройшла не дуже? 

За що завжди буду любити Іларіона, так це за його здатність бути спокійним. Мати на його місці була б така сама, як і я — заплакана, з набряклим почервонілим обличчям, дрижала б як той лист. Тато… Ну, він би вбив всіх Доджів і потрапив би за ґрати. 

Я засміялась, ледь стримуючись від нової порції істерики, та міцно обійняла себе руками. Іларіон прибрав свою долоню з мого плеча і це було прекрасно. Мені вистачало його поряд, правда. Обійми чи будь-яка близькість заради підтримки мене б лише сильніше роздратували. Коли мені хочеться постраждати наодинці, мені дійсно хочеться постраждати наодинці. Лише так я зможу пройти це.

— Ага, щось типу того, — нарешті відповіла, дивлячись попереду себе і радіючи тому, що вже темніє. Існує шанс, що Іларіон не помітить, наскільки все погано в мене з обличчям.

— Як ти себе почуваєш?

— Чесно? Як шматок лайна. Це було… — я сіпнулася, згадуючи обличчя батька Себастьяна. — Бридко. Бридкішого в житті не бачила. Він питав про мою маму, коли його дружина психанула і… вау, видала цілу тираду. А Себастьян… Ну, він побіг за нею.

— Йому не ліпше насправді — помітив Іларіон, чим здивував мене. Це було вперше, коли він захищав когось із Доджів. Ні, не когось. Себастьяна.

— Думаю, йому гірше, — помітила я, — адже це його сімʼя виявилась… 

Мої пальці впились у шкіру, поки я щосили намагалась підібрати правильне слово, але здається, такого не було в моєму арсеналі. Чоловік мʼяко забрав мої долоні до себе в руки. Як тільки я розтиснула пальці, він знов відсторонився. Кажу ж, ідеальне взаєморозуміння. Я знов почала плакати. Швидко витерла сльозу, коли Іларіон продовжив:

— Думаю, нам варто йти додому. Тебе ніхто не чіпатиме сьогодні, обіцяю. Скажу Юліані, що ти вже спиш.

Ми були як ті змовники. Посміхнулись одне одному, та чоловік, взявши мене під руку, повів з нашого таємного місця.

Себастьян

З батькового обличчя пішла посмішка, щойно він зрозумів, що легкої атмосфери всепрощення та вседозволеності цього разу в домі не буде. Тепер він сидів, насупившись, в голові стола, та головним себе не відчував. Марк, назвавши все цирком, зробив спробу піти, та на те, щоб наказати йому залишитись, батькової влади ще залишилось. Мама нервово пила воду й не відходила від крана, чим знатно дратувала не тільки батька, а й мене. Здається, її запал справедливості кудись випарувався у той час, поки я бігав до будинку Еллі у сподіваннях знайти її там. Тепер вона махала білим прапорцем та вмовляла нас заспокоїтись і піти спати. 

— Та ви знущаєтесь! Оце так мужній вчинок, змусити сина використати дочку коханої, бо вона обрала не тебе! — виплюнув я, стискаючи кулаки. 

— Нічого подібного. Я хотів, щоб він одружився з пані Хоффман, але я не проти того, що сталось так, як сталось. Тим паче, що вона все одно, виходить, залишається в нашій сімʼї, — мій батько посміхнувся та вже в котрий раз за вечір мені захотілося врізати і йому. За останню годину нас кілька разів рознімали з Марком. 

— Вона. Не. Річ. — Процідив крізь зуби. Нехай я не дозволяв собі підняти руку на цього чоловіка, та поглядом давав зрозуміти — в моїх очах він ще ніколи не був таким нікчемним.

— Ну звісно, ні, — підтвердив батько. — Я лиш радію, що Хоффман…

— Та це вже якесь збочення, — посміхнувся Марк, прикладаючи лід до щелепи. Можливо, пару разів я влучив достатньо успішно. 

— Збочення це використати дівчину, бо що? Яким би огидним він, — я вказав на батька пальцем, що викликало обурений вдих матері, на який всім було начхати, — не був, та зробив це ти, з власної волі, виходить.

Марк підняв руки, капітулюючи.

— Вибач, вибач, я перебрав. Ні, правда, — я стиснув руки, щосили намагаючись тримати себе під контролем. — Вибач. Я не думав, що у вас все аж так… Серйозно. 

— Я не розумію, — сказав лиш, дивлячись йому в очі. Я правда намагався зрозуміти, що побудило мого брата до такого вчинку. Зрада вже була дуже поганою, та знаючи тепер реальну історію, я шкодував про те, що це була не вона. Ліпше б він зрадив Еллі, бо те, що брат зробив насправді — це просто божевілля.

Марк лиш стиснув плечима, та, подивившись на батьків, опустив очі. Ми зрозуміли одне одного без слів та попрямували до виходу з вітальні. Мама скрикнула, прохаючи нас не виходити. Боялася, що ми повбиваємо одне одного, і мала на це свої причини, бо остання бійка з Марком до цього дня була десь у дитинстві.

— Що за лайно, Марку?! 

Він сів на сходах та дістав з кишені пачку з цигарками. Я сідати поруч не став. 

Марк прикурив, зморщившись від болю. Кретин. Та нарешті відкрив рота:

— Брате, я правда, не знав, що у вас все серйозно.

— А що це поміняло б? Ти б не був таким придурком?

— Ти  не розумієш. Ми… Я довго не міг зрозуміти, нащо нам той шлюб. Наче ми живемо не у 21 столітті. Ми були вже заручені з нею, коли я дізнався, що батько в молодості був помішаний на Юліані. Її матері. А вона його відшила й вийшла заміж за якогось робітника, — він видав якийсь звук, який, мабуть, був фирканням. — Проміняла місцевого принца на це. Я все одно не любив Еллі, то ж подумав, що батькові буде приємніше, якщо Юліані буде також боляче, як йому в момент, коли вона відмовила.