Розділ 18

Себастьян

Сімʼя і дійсно готувалась до зустрічі з нами. Винесли стіл на заднє подвірʼя, накрили святковою скатертиною та виставили купу страв. Якби моя дівчина не була такою блідою та не боялась відірвати очі від полу, мені б було приємно. Якби мій брат не посміхався, як якась попзірка на червоній доріжці, я б не вважав це якоюсь виставою, якої я не можу зрозуміти. Марк любив бути таким — посміхатись, удавати, що він найрозумніший та найліпший, але ще ніколи він не демонстрував цього так відкрито. 

— Еллі, якщо ліпше відвести тебе додому, просто скажи, — прошепотів я їй на вухо, та чесно кажучи, вважав це недоречним. Ми вже тут. Все готово. Ми говорили про зустріч з моїми батьками. Так, вона мала статись трошки пізніше, але ж… На щастя, Еллі похитала головою, перервавши мої роздуми. Розумію, вона нервує, адже колись мої батьки сприймали її за наречену Марка, та вони звикнуть до змін. 

— Все буде добре, довірся мені, — прошепотів, усаджуючи її поряд із собою. Все наче було прекрасно — батько широко всміхався і ніщо не вказувало на те, що його засмучували мої стосунки з Еллі. Мама… Ну, це мама. Вона була спокійна, як завжди. Лише Марк посміхався як та зірка, що наштовхнуло мене на думку, ніби він очікує, що батьки відчитають мене та накажуть немов дитину.

Вечеря почалась спокійно — батьки ставили ввічливі запитання, розповідали про те, як сумували за мною, і я помітив, що моя дівчина потроху приходить до тями. Фарби потроху повертались до її обличчя. Ну от, Еллі чарівна — тільки вона могла себе накрутити ледь не до втрати свідомості. Але я радий, що вона починає розуміти — боятись нічого. Це всього лише моя сімʼя.

— Думаю, це було питання часу, коли ви зустрінетесь, — помітив мій батько, підморгнувши Еллі. — Неможливо вчитись в одному університеті та жодного разу не стикнутись. 

Він наче був не просто радий за нас, але й ніби очікував цього з того самого часу, як дізнався, що ми навчаємось в одному закладі. От тільки я про це чув вперше, і був здивований. Дівчина лиш кивнула, хоча я певен, будь вона в настрої, то прочитала б цілу лекцію на тему кількості студентів та корпусів в Скофському університеті. Не зустрітись там було легше, ніж в нашому рідному містечку. 

— Як твоя мама, Еллі? — спитав батько, підняв брову та посміхнувшись одними кутиками губ. 

Еллі підняла на нього погляд. Це вперше вона відірвала очі від своєї їжі. Поклала вилку погляд із тарілкою одним різким рухом, не зводячи холодного погляду від мого старика. Клянусь, я ніколи не бачив, щоб Еллі хоч на когось дивилась так.

— Добре, дякую, — коротко відповіла вона, знаходячи під столом мою руку. Я стиснув її холодну долоню, не розуміючи, що відбувається з-поміж рядків. Мій брат точно в курсі — це видно з його задоволеного погляду, котрий він не зводив з мене. 

Тут мати повністю повторила рух моєї дівчини — її наряддя опинилось на столі та вона піднялась. В мене перехопило подих, коли я помітив сльози в її очах. Настільки хвилювався за свою дівчину, що зовсім не звернув уваги на стан мами. Вона кинула короткий зверхній погляд на мого батька, а потім подивилась на брата. Її очі немов пропалювали Марка. Вона була зла, зла й знесилена, і це підтвердив її тон — спокійний та гіркий:

— Достатньо. Тобі хочеться дізнатись, як там Юліана? То піди і узнай! Ти прекрасно знаєш, де вона мешкає. Не треба цієї вистави, нудить від твоєї любʼязності. А ти, — її гнів перемкнувся на Марка. Очі звузились при погляді на брата. — Подорослішай, — крізь стиснуті зуби промовила моя мати. 

Я піднявся на ноги, випустивши руку Еллі зі своєї. Ніколи не бачив маму у такому стані, і розумів лише одне — маю заспокоїти її. Що б не коїлось, вона не має зараз опори ані в батькові, ані в братові. 

Та її погляд зупинився на нас із Еллі.

Мені вона нічого не сказала. Лиш на мить погляд її потеплішав, та потім мама звернулась до моєї дівчини:

— Ти дурна, якщо думаєш, що в цьому домі на тебе чекає щось гарне.

В мить все перетворилося на хаос. Батько мовчав, трохи зблідлий. Мама рідко проявляла емоції, і зараз це було максимально неочікувано. Марк зверхньо посміхався, не звернув на це жодної уваги. Мама пішла до будівлі, та я побіг за нею, скаженіючи від хвилювання. Ніколи в житті не бачив її у подібному стані.  

— Мамо, що трапилось? Я не розумію… — поклав руку на її плече, намагаючись повернути до себе обличчям, та вона приклала сили для того, щоб не повертатись до мене. 

Почувся тихий схлип.

— Ну звісно, ти і не маєш.

— Мамо… Розкажи мені. Я відчуваю себе…

Вона не поверталась, та знаю, що вона плаче. Це було помітно з того, як здригались її плечі. Ніколи раніше мама не плакала. Деякий час в кімнаті була тиша. Я не міг вимовити ні слова, бо це було б тиском на неї, та не міг сказати нічого про власні почуття. Не тоді, коли мати плаче.

— Він кохав її. Маму Алісії. Можливо і досі кохає, адже все ще не відпустив її відмови, — тихим, надломленим голосом розповіла вона. Я обійняв її за плечі, скоріше автоматично, адже те, що я почув, не вкладалось в моїй голові. Мама притиснулась до мене, продовжуючи: — Не знаю, звідки Марк про це дізнався. Боюсь знати, бо не хочу вірити, що мій син… 

Серце впало. Вона витерла сльозу з щоки, голос її ставав більш впевненим: